Відьмак. Володарка озера - Анджей Сапковський Відьмак

Скачать книгу

* *

      – У поданих циркумстанціях мушу зазначити, – почав гугняво камергер Ле Гофф, – що за столом Її Милості немає місць останніх, тож ніхто місцем, призначеним йому за столом, почуватися ображеним не повинен. Утім, ми тут, у Туссані, пильно слідкуємо за виконанням давніх традицій і звичаїв, а згідно з тими звичаями…

      – Пане, переходьте вже до справи.

      – Бенкет завтра. Розсадити мені треба всіх за столом згідно з честю та рангом.

      – Зрозуміло, – серйозно сказав відьмак. – Скажу вам, що і як. Найгідніший серед нас як за рангом, так і за честю Любисток.

      – Пан віконт Юліан, – сказав камергер, задираючи ніс, – є гостем екстраординарно почесним. І як такий, сяде він праворуч від Її Милості.

      – Зрозуміло, – повторив відьмак, серйозний, наче сама смерть. – А щодо нас він не пояснив, хто який має ранг, титул і гонор?

      – Пояснив, – камергер відкашлявся, – тільки те, що мосьпани й мосьпані є інкогніто в рицарській місії, тому правдивих імен, гербів і титулів відкрити не можуть, бо клятви те забороняють.

      – Саме так усе і є. Тоді в чому проблема?

      – Але ж я мушу всіх розсадити! Ви є гостями, більше того – пана віконта камрадами, тож я маю посадовити вас близько до голови столу… Між баронами. Але ж так бути не може, аби всі ви були рівними, мосьпани й мосьпані, бо так ніколи не буває, щоб усі рівними були. Якщо хтось із вас рангом чи за народженням вищий, то повинен біля верхнього столу, біля княгині…

      – Він, – відьмак без вагання вказав на вампіра, який неподалік зосереджено розглядав гобелен, що висів на стіні, – є графом. Але про те ша! То таємниця.

      – Розумію, – камергер мало не захлинувся від враження. – У поданих циркумстанціях… Посаджу його праворуч від графині Ноттурни, шляхетної тітоньки пані княгині.

      – Не пошкодуєте ані ви, ані тітонька, – обличчя Ґеральт мав кам’яне. – Немає рівного йому ні в зацності, ні в мистецтві розмови.

      – Я радий про те чути. Ви ж, пане з Рівії, сядете поряд із шановною пані Фрінгіллою. Так наказує традиція. Ви несли її до Діжки, тож ви її… гм… рицар начебто…

      – Я зрозумів.

      – Це добре. Ах, пане граф…

      – Перепрошую? – здивувався вампір, який щойно відійшов від гобелена, на якому було зображено битву гігантів із циклопами.

      – Нічого-нічого, – усміхнувся Ґеральт. – Просто розмовляємо собі.

      – Ага, – кивнув Регіс. – Не знаю, чи пани зауважили… Але отой циклоп на гобелені, осьо, із дубиною… Гляньте на пальці його ніг. Він, не побоюся того сказати, має дві ліві ноги.

      – І справді, – підтвердив без тіні здивування камергер Ле Гофф. – Таких гобеленів у Боклері чимало. Майстер, що його виткав, був справжнім майстром. Але страшенно багато пив. Як і будь-який митець.

* * *

      – Нам час, – промовив відьмак, уникаючи погляду роззухвалених вином дівчат, які зиркали на нього з-за столу, за яким бавилися ворожінням. – Збираймося, Рейнаре. Платимо, сідаємо на коней і повертаємося в Боклер.

      – Знаю,

Скачать книгу