Скачать книгу

Нікіти Толстого[48] й Людмили Виноградової.[49] Продовжують побутувати уявлення про чорта й сьогодні. Дослідники слушно зауважують, що як узагальнене поняття «нечистої сили» чорт може замінювати майже всіх інших демонічних істот. Незважаючи на суттєві нашарування народнохристиянської світоглядної моделі, певні його ознаки, вочевидь, належать до найархаїчніших пластів слов’янської демонології, пов’язаних з уявленнями про потойбічне існування душ та зоолатричними віруваннями. У «давності» персонажа переконує й те, що образ чорта в демонологічних уявленнях українців доволі розмитий і як самостійний персонаж у сюжетних текстах фігурує порівняно рідко. Переважно «нечиста сила» присутня в них як щось загальне, неіндивідуалізоване. Усе ж побутують і тексти, для яких образ чорта є ключовим.

      Як можна судити з розповідей, чорта уявляють схожим на людину, проте чорну, оброслу шерстю, з рильцем, хвостом, рогами, тваринно вивернутими колінами, копитами чи «курячими» або «бузьковими» лапами, кігтями тощо. Очі та язик чорта «пекельного» кольору. Він накульгує на одну ногу, тому що не має п’яти. Свої «нелюдські» ознаки часто ховає під одягом «німецького» крою.

      Низка пов’язаних із чортом космогонічних легенд розповідає про його участь у творенні світу. Чорт, згідно з народними уявленнями, єдиний, хто був спервовіку, як і Бог. Коли Бог мандрував серед Хаосу вселенськими водами, він побачив чорта в морській піні й узяв його за побратима. Є варіант, за яким Бог відрив чорта зі скелі. Світ творили вже разом. Чорт на прохання Бога дістав землі з дна моря, але трохи затаїв за щокою. Коли твердь почала розростатися, йому заболіло, і де він вивергав із себе землю – постали гори (а Бог задумував сотворити землю рівною). За іншою версією, чорт мав дістати землі з дна моря в ім’я Боже. За першим разом, однак, спробував зробити це в ім’я своє; за другим – в ім’я своє й Боже; і лише третій раз виявився вдалим: коли він зробив це в ім’я Боже й своє. Відтоді чорт має владу над усім, що на землі, хоч і поступається силою Богові. Такі легенди добре відомі ще з ХІХ століття, побутують вони й досі:

      1. «Бог создав людей, то треба ж їм дать світло. Господь дав Сонце, Луну дав Господь нам, зурки дав нам Господь. А чорт був тоди, зразу, як Господь. Був Господь самий перший, і тоди ж вун був. Вони один з другим насупереч ішли. Попросив Бог чорта достат землі трохи з дна моря. А вон украв тої землі трохи. А Господь сказав, шо ти ж оддай, нашо ти украв землю? Нам треба сєят, шоб засєят по водє, бо земля ж на водє, о. І вон, як утекав од Бога, да як ригне – то то й гора. Де гора – то чорт ригнув».[50]

      2. «То такий, шо він ходит гет поміж люди, а той, шо він вигодований, – то інакше. А то – дітко, чорт, – казали. То з ангелів. З ангелів він походе. То так, шо Бог йшов за піском – світ сновати. То каже – бери на ім’я мóє, а тей казав, шо беру на ім’я свóє. І нич не приніс. Аж потому – третого чи четвертого разý, то трохи бýло за нігтами, то вишкробали, і так то поснували. Світ поснували».[51] Трапляються й розповіді про чорта апокаліптичного характеру: «Стрілися, хай мені Бог простить,

Скачать книгу


<p>48</p>

Толстой Н. И. Заметки по славянской демонологии. Откуда дьяволы разные // Толстой Н. И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике / Н. Толстой; сост. С. М. Толстая; отв. ред. А. Ф. Журавлев. – Изд. 2-е, испр. – Москва, 1995. – С. 245–249. Его же: Заметки по славянской демонологии. Каков облик дьявольский? // Толстой Н. И. Язык и народная культура: Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике / Н. И. Толстой; сост. С. М. Толстая; отв. ред. А. Ф. Журавлев. – Изд. 2-е, испр. – М., 1995. – С. 250–269.

<p>49</p>

Виноградова Л. Н. «Той, шчо лозами трясе»: полесские поверья о черте // Слово и культура (Памяти Никиты Ильича Толстого). – Москва, 1998. – Т. 2. – С. 82–94.

<p>50</p>

Зап. 14.08.1995 у с. Великій Чернігівці Овруцького р-ну Житомирської обл. від Веремейчик Ганни Григорівни, 1912 р. н.

<p>51</p>

Зап. 25.09.2003 у с. Великосілля Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Боберської Анастасії Дмитрівни, 1933 р. н.