ТОП просматриваемых книг сайта:
Лялька. Даніель Коул
Читать онлайн.Название Лялька
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-3294-5, 978-617-12-3293-8, 978-617-12-3113-9, 978-1-409-16874-4
Автор произведения Даніель Коул
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Вульф міг зазирнути у власне помешкання, знаходячись кількома вікнами вище. За такого поспіху він залишив увімкненим усе світло. Чоловік розгледів кухонну шафу, а на одній коробці із загальної купи навіть спромігся прочитати напис: «Штани і сорочки».
– Ага!
Сіммонс знову підійшов до Вульфа й потер утомлені очі. Вони мовчки стояли по обидва боки від підвішеного тіла, спостерігаючи за першими ознаками ранкового смогу в темному небі.
– Виходить, із-поміж усього, що ти коли-небудь бачив, це стурбувало тебе найбільше? – невесело пожартував Сіммонс.
– На якусь мить, – відповів Вульф, не відриваючи погляду від смуги темно-синього неба, що розповзалася дедалі більше.
– Лише на мить? Мені варто запитати, що могло б перевершити ось це? – Сіммонс ще раз неохоче глянув на зібрані докупи частини тіл різних жертв.
Вульф обережно торкнувся випрямленої руки цієї постаті. Порівняно з рештою засмаглої шкіри, долоня здавалася блідою, окрім того, на ній був ідеальний манікюр, а нігті були нафарбовані пурпуровим лаком. На те, щоб утримувати руку випрямленою, знадобилося десятки шовкових ниток, та ще більше їх утримувало вказівного пальця в певному положенні.
Вульф пересвідчився, що ніхто не почує їхньої розмови, а потім нахилився до Сіммонса і прошепотів:
– Палець вказує на моє вікно.
Розділ 2
Субота, 28 червня, 2014 [4.32]
Бакстер залишила Едмундса чекати ліфт, а сама крізь пожежний вихід вибігла на похмурі сходи, якими, очевидно, безкінечній процесії змерзлих і роздратованих людей нарешті дозволяли повернутися до своїх домівок. Ще на півдорозі вона вийняла посвідчення, розуміючи, якщо раптом щось станеться, це сповільнить її стрімкий рух уперед. Новизна нічних подій зникла багато годин тому, залишивши невиспаних мешканців обурюватися та скаржитися на бездіяльність поліції.
Коли вона, зрештою, таки опинилась у фойє, Едмундс терпляче чекав на неї біля головного входу. Бакстер пройшла повз нього так, наче вони були незнайомі, і ступила в ранкову прохолоду. Сонце лише тільки сходило, але ідеально чисте небо над головою свідчило про продовження стійкої спеки. Побачивши, що натовп зівак і журналістів, які зібралися навколо відгороджувальної стрічки, лише збільшується, відрізаючи їх від її чорного «Ауді» A1, Бакстер вилаялася.
– Ані слова, – прошепотіла вона Едмундcу, і він зі своїми звичними гарними манерами проігнорував зовсім необов’язковий наказовий тон.
Вони наблизилися до межі, за якою починався шквальний вогонь запитань і спалахів фотокамер, пірнули під поліційну стрічку й почали проштовхуватися крізь гамірний натовп. Бакстер почула, як Едмундс позаду неї постійно просить вибачення, щоби пройти, і зціпила зуби. Саме тієї миті, коли вона озирнулася, щоб глянути на нього вбивчим поглядом, Бакстер зіткнулася з чоловіком із важкою ношею на плечах і з брязкотом, що свідчив