ТОП просматриваемых книг сайта:
Холодний Яр. Юрій Горліс-Горський
Читать онлайн.Название Холодний Яр
Год выпуска 1932
isbn 978-617-12-2968-6,978-617-12-2503-9
Автор произведения Юрій Горліс-Горський
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Кілометрів через три зустрічаю п’ять кіннотчиків на міцних невисоких степняках. Два в місцевих козацького крою чорних киреях, три в чорних довгих жупанах з грубого сукна, з-під яких видно широкі, теж чорні, штани. На всіх баранячі шапки з чорними оксамитовими верхами. У кожного рушниця, шабля, револьвер. До сідел приторочені ручні ґранати. Приймаю їх спочатку за наших «чорношличників». Під’їжджають спокійно, видно, вже знають, з ким мають зустрінутися.
Зупиняю:
– Якої частини?
– Гайдамацького полку Холодного Яру.
– Багато у вас козаків тепер?
Глянули один на одного. Видно, не знають, чи відповідати.
– А хто його знає?! По домам[8] зараз усі… Одні бурлаки та частина кінноти в манастирі, – відповідає немолодий вже козак.
– А штаб де у вас, в манастирі?
Хитро усміхається:
– Поїдете, то побачите… як треба буде…
– А ви ж куди це – в розвідку?
– Ні… Додому. Чого байдики бити, як нема з ким битися… Хто далекий, то вже мусить з черницями «душу спасати», а нам – як треба буде – осідлав коня, та й за дві годині в сотні.
Під’їжджаємо до села Матвіївки. Перед селом, коло дороги, на високому місці висока могила-курган. Злажу з коня і видираюся на неї. Наверху просторе заглиблення, оточене вінком валу з виходом у бік села. Немає сумніву, це старий козацький дозорчий курган. Видно з нього далеко. З боку, звідки йдемо, і праворуч видніються ліси; ліворуч, в напрямку Чигирина, теж смуга лісу, а посередині гола рівнина – широкий вихід у степи.
Думка мимоволі вертає до часів, коли з цього кургану виглядала козацька сторожа «гостей» – татарських загонів із степу.
При в’їзді в село зустрічаємо групу селян з рушницями. Приязно здоровкаються з нами. В селі теж зустрічаємо озброєних.
Виділяю квартирієрів – треба розмітити кватири[9] для полку. Питаю двох молодиць, де живе староста.
– Немає у нас старости.
– Ну, голова, чи «приседатель» [10]…
Молодиці переглядаються і потискають плечима:
– Нема ні голови, ні предсідателя…
– Ну а хто ж над вами в селі старший?
– Отаман є!
Козаки сміються.
Веселий козак з числа квартирієрів повернув конем і, нахилившися, жартівливо[11] обняв здорову, гарну молодицю:
– Над такими козаками то й я поотаманував би…
Та молодиця несподівано вибила йому з стремена ногу і під загальний сміх перекинула з сідла на другий бік. Молодиці теж сміються:
– Бач, бісової віри козак – на коні не всидить, а в отамани лізе…
Розпитую, як найти отамана, та ще по дорозі зустрічаємо групу селян, між якими був і отаман, немолодий вже селянин. За плечем у нього німецький карабін, на поясі револьвер і дві ручні ґранати.
Привітався приязно:
– А, запоріжці! Тут уже ваші проходили…
Питаю
У всіх прижитт. вид. «по» вжито то з давальним, то з місцевим відмінком множини.
Так у всіх прижитт. вид.
Тут і далі написане російською мовою виділено курсивом.
У вид. 1934 р.: «жартібливо».