Страта двійника (збірник) - Кшиштоф Зануссі

Скачать книгу

Обережно… Бачиш, яка я квола. Трапляються дні, коли я не маю сили навіть узяти зі столика склянку соку.

      Мілена: Це анемія? Чи ревматизм?

      Маркіза: Звідки ти взяла ревматизм?

      Мілена: У вас дещо потовщені суглоби.

      Маркіза (киває головою): Отже, ти уважна. Дійсно, я страждаю на ревматизм. Хоча колись мої руки були дуже красивими… Покажи-но свої. Чому ти так коротко стрижеш нігті?

      Мілена: Я медсестра.

      Маркіза: Справді… Але це майже чоловіча рука. Доглядай шкіру, вона в тебе вже пересушена.

      Мілена: Ви приймаєте золото?

      Маркіза (позирає підозріливо): Чому ти питаєш про золото?

      Мілена: Це один із засобів боротьби з ревматизмом. У моїй країні його дуже часто застосовують. Я й сама, коли ходила на практику, бачила чудові результати…

      Маркіза: Якби мій лікар чув про це, то неодмінно приписав би мені. Але звідки ти знаєш, що я… маю золото?

      Мілена: Не знаю. Але його приймають дуже малими дозами. Два-три міліграми внутрішньом’язово.

      Маркіза: Цікаво. Де ти цього всього навчилася? Адже це поза компетенцією доглядальниці… А, ти казала, що там у себе, на Балканах, ходила на якусь практику. Що це було?

      Мілена: Я вивчала медицину.

      Маркіза: І кинула?

      Мілена: Ні, закінчила. А тепер у мене перерва перед стажуванням.

      Маркіза: Зрозуміло. То ти вже майже лікар. Але постіль ти поправила кепсько. Зроби це ще раз.

      Мілена, ніяковіючи, знов однією рукою обіймає хвору, другою поправляє подушки.

      Маркіза: Що ти там робиш?! Чому так довго?!

      Мілена: Перепрошую. (Обережно опускає хвору.)

      Маркіза (зітхаючи): Ти сильна, але невправна. Що це за вода?

      Мілена: Яка вода?

      Маркіза: Туалетна, якою від тебе пахне. Якась дешева гидота. Крім того, я відчула запах твого поту.

      Мілена (різко): Мені дуже прикро, але кожна людина має свій запах. І ви також.

      Маркіза: Але я тобі плачý за те, що тобі доводиться мене нюхати, а ти мені – ні. На трюмо стоїть моя туалетна вода. Можеш вилити на себе весь флакон.

      Мілена заледве стримується, щоб не відповісти ще різкіше. Підходить до трюмо, відкриває флакон і демонстративно виконує розпорядження: виливає на себе увесь вміст. Принюхується.

      Мілена: Я це ще якось витримаю. А от чи витримаєте ви… (З викличним виглядом підходить до ліжка маркізи та сідає.)

      Маркіза: Я починаю сумніватися у твоєму професіоналізмі. Хіба в лікарні тебе не вчили, що не можна сідати на ліжко хворого?

      Мілена підводиться. Маркіза принюхується.

      Маркіза: Далебі, я дійсно переборщила. Сядь трохи далі. Я не можу дихати самим лише «Бондом».

      Мілена сідає у крісло. Маркіза, відкинувшись на подушки, дослухається до тиші. Мілена теж мимоволі починає прислухатися.

      Маркіза: А в тебе все-таки бурчить у животі.

      Мілена (спокійно показуючи на Жужу): Це в собаки.

      Маркіза (бере песика на руки): Це неможливо, ти… брешеш. А я ж пропонувала тобі щось з’їсти, частувала тебе…

      Мілена підводиться і пильно дивиться на хвору.

      Мілена:

Скачать книгу