LITMIR.BIZ

Скачать книгу

поважним лицем, на котрому видно було напруження і надаремне шукання в закамарках споминів.

      – Стальський… Стальський, – повторяв він механічно. – Даруйте, пане!.. Будьте ласкаві, допоможіть моїй пам’яті! Їй-богу, стидно мені, але ніяк не можу… – Та нараз він ударив себе долонею в чоло. – Ах! Ото з мене забудько! Пан Стальський, мій домашній інструктор у третій… ні, pardon, у другій гімназіальній клясі!

      – Так, так, так! – притакував Стальський і руками, і головою, і всім тілом. – Видно, пан меценас не забули. Аякже, аякже, домашній інструктор… неправильні латинські verba[2], пам’ятаєте?

      – Га-га-га! Партиципіальні конструкції, ablativus absolutus[3]! Ну, як же вам поводиться, пане Стальський?

      Меценас узяв подавані йому віддавна обі руки Стальського і, стиснувши їх у своїх пухких долонях, випустив. Стальський, урадуваний, балакучий, ішов обік нього.

      – Дякую, дякую! От жию, аби жити.

      – Маєте тут яку посаду?

      – Авжеж, авжеж! Я в суді. Пан меценас ще тут незнайомі… Я тут офіціал при помічнім уряді, маю під собою регістратуру. О, я служу вже п’ятнадцять літ!

      – Але ж ви, здається, були в війську?

      – Так. Власне тоді, як я пана меценаса вчив, мене з шестої кляси відібрали до війська. Дурний чоловік був. Було шануватися, зістати офіцером… Ну, я там зразу троха шарпався… Знаєте, у війську мусить бути субординація. Так я й став на фельфеблю. А вислуживши десять літ, я пішов і дістав місце канцеліста при суді. За п’ять літ чоловік авансував, – ось вам і вся моя кар’єра.

      Вони йшли довгою простою вулицею, що вела на дворець залізниці. Липневе сонце стояло майже над головами і пекло немилосердно, а довкола вулиці були самі мури і стіни, ніде ані садка, ані дерева. Духота. Меценас ізняв капелюх і, мов вахлярем, холодив ним спітніле лице, обтерши перед тим краплистий піт із чола хустиною.

      – Але ж то пражить! – промовив він.

      – Пан меценас, певно, на дворець ідуть? – запитав Стальський.

      – Ні.

      – А чого пан меценас ідуть сею вулицею? Маєте тут діло до кого?

      – Борони Боже! Я, властиво, хотів іти на обід.

      – На обід? Тут пан меценас у когось обідають?

      – Ні. Хочу пошукати якоїсь реставрації. Вчора і позавчора, поки була розправа, я не мав часу шукати і обідав у готелі.

      – Так, то пан меценас до готелю заїхали?

      – Так. «Під чорного орла». Знаєте, я тут чужий. Маю кількох знайомих урядників і професорів гімназіальних, але всі вони на урльопах, на вакаціях, пороз’їздилися. То я заїхав до готелю і там сиджу, поки знайду собі помешкання. Але їда там не смакує мені.

      – Ну, певно! Прошу, я пану меценасові покажу дуже добру реставрацію. Прошу от сюди!

      І Стальський зігнув у бокову вуличку і йшов обік Рафаловича, не перестаючи говорити.

      – Ах, так! То пан меценас у готелі! Ще не маєте помешкання! Ну, в такім разі, надіюсь, не відкинете моєї послуги. Позволите, щоб я допоміг вам винайти помешкання. Я ж тут усюди знайомий!

      – Але

Скачать книгу