LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Поставивши питання «Кому вигідно?» у суперечці про соціальну роботу, отримуєш очевидну відповідь: учені, які спеціалізуються на кількісних дослідженнях, отримують перевагу, якщо їхня спеціалізація вважається єдиним шляхом до істини. У моєму коледжі перевагу віддавали традиційним методам, практично не навчаючи нас якісним методам дослідження і дозволяючи користуватися тільки кількісними методами під час написання наукових робіт. У нас був лише один підручник з якісних досліджень – через ніжно-рожеву обкладинку його прозвали «дівчачим».

      Ця дискусія стала для мене особистою, коли я закохалася в якісні дослідження – обґрунтовані теоретичні дослідження, якщо бути точною. Я будь-що їх використовувала, знаходячи соратників в коледжі і за його межами. Я обрала своїм методистом Барні Ґлейзера з Медичної школи Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, який разом з Ансельмом Штрауссом є творцем методу обґрунтованої теорії.

      Я досі перебуваю під сильним враженням від прочитаної ще в 1990-х статті «Численні шляхи пізнання» («Many Ways of Knowing»). Її написала Енн Гартман, впливова редакторка одного з найпрестижніших часописів того часу. У своїй передовиці вона писала:

      Я піддалася страху й сумнівам (побоюючись, що обраного мною методу досліджень недостатньо) протягом декількох перших років викладацької і дослідницької кар’єри. Я відчувала себе аутсайдером, займаючись якісними дослідженнями, отож для безпеки намагалась триматися якомога ближче до поширеного переконання: «Якщо чогось не можна виміряти, його не існує». Це відповідало моїм політичним поглядам і моїй глибокій антипатії до невизначеності. Але я не могла викинути цю статтю з голови та серця. І сьогодні я з гордістю називаю себе дослідником-оповідачем, позаяк вірю, що найважливіші знання про людську поведінку базуються на життєвому досвіді. Я надзвичайно вдячна Енн Гартман за її сміливість встати на цю позицію, професору Полу Реффоулу, який дав мені прочитати цю статтю, і Сюзен Роббінс, яка відважно підтримувала мене на вченій раді.

      Читаючи цю книжку, ви зрозумієте, що я не вважаю віру й аргументи природними ворогами. Я вірю, що властиве всім людям прагнення до визначеності і наше часто розпачливе бажання «мати рацію» призвело нас до цієї фальшивої дихотомії. Я не довіряю теологу, який заперечує красу науки, і вченому, який не вірить у силу таємничості.

      Завдяки цьому переконанню я нині знаходжу знання й істину у безлічі розмаїтих джерел. У цій книжці ви зустрінете висловлювання вчених і авторів пісень. Я цитуватиму дослідження і кінофільми. Я поділюся листом від свого наставника, який допоміг мені розібратися в тому, що означає мати розбите серце, і статтею про ностальгію, написаною соціологом. Звісно, я не ставлю знак рівності між «Crosby, Stills amp; Nash»[2] і вченими, але також не хочу применшувати здатність митців вловлювати істину про людську душу.

      Також не збираюсь вдавати, ніби я є експертом із кожного важливого питання, що виринає в цій книжці. Натомість я поділюся з вами працями інших дослідників і експертів, чиї роботи підтверджують те, що з’ясувалося у моїх дослідженнях. Я нетерпляче чекаю на те, щоб познайомити вас із деким із цих мислителів і митців, які присвятили свою кар’єру дослідженню внутрішнього устрою емоцій, думок і поведінки.

      Я переконалася в тому, що усі ми хочемо відкриватися і проявляти себе у власному житті. Це означає, що усі ми боротимемося і зазнаватимемо поразок; ми дізнаємося, що означає бути відважними попри розбите серце.

      Я вдячна за можливість вирушити в цю подорож разом з іншими. Як мовив перський поет Румі, «усі ми просто мандруємо від одного будинку до іншого».

      Щоб отримати більше інформації про мою методологію і поточні дослідження, відвідайте мій сайт: brenebrown.com.

      Дякую, що приєдналися до мене в цій пригоді.

      Істина та відвага

      Вступ

      Під час інтерв’ю в 2013 році журналіст розповів мені, що після прочитання «Дарів недосконалості» і «Надзвичайної відваги» Скачать книгу