LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мамо, – сказав. – Я піду води вип’ю.

      Надворі було доволі прохолодно. Аж ніби морозно. Холод відразу поповз за комір. У сусідів світло вже погасло. Десь там, на сході ледь-ледь сіріло, готувався пробудитися, зайнятися невільний день. Весільний день.

      «Нє, – сказав він собі. – Нє, я вкраду єї з весілля».

      Та вже коли справді напився холодної, аж зубам стало терпко, води – все-таки осінь, середина осені – рішив, що піде на весілля, куди його таки запрошували, як сусіда й хрещеного сина, хоч, може, й сподівалися, що не прийде.

      І він таки пішов, і ловив на собі насторожені погляди Федота й Федотихи, Улянчиного брата й самої Улянки. Тоді не пили так багацько, як ниньки, але й від одної маленької чарчини прилинула кров, стало жарко і зашуміло в голові.

      Чекали приїзду, точніше, приходу молодого, бо ж з одного села, звісно, разом з весільним супроводом, а після короткого спільного застілля, як годилося, мали рушати на вінчання. До того обряду, до того, як піднімуть над головами наречених корони й благословить батюшка на довге й щасливе життя, кричати «Гірко!» не годилося, то й не кричали. Али видиво Тимоша, який неприховано тулився до майбутньої дружини, якою Улянка мала стати за годину-дві, було нестерпним. Та й Улянка тулилася, нахилилася й щось сказала, від чого Тимошеве лице враз посвітліло. Наче спеціально дражнила його, Якова.

      І таки додражнилася.

      Коли весільники стали виходити з-за столів, мати й батько благословляли на дорогу до храму, Яків тихо відділився від людського гурту й майнув до хліва.

      Рушниця-п’ятизарядка лежала в дильові, всередині видовбаної пустоші (от чого не могли її знайти поліціянти), холодна й начеб усміхнена.

      – Чекала мене? – сказав Яків, мов до живої.

      Погладив, перевірив, чи загнаний набій. Набоїв не було. Виходить, батько дізнався про його намір? Чого ж тоді не сховав в іншому місці?

      – Ну добре, – пробурмотів і мацнув у щілину в стіні хліва.

      Там лежав набій. Один-однісінький. Загнав його в рушницю. Клацнув затвор. Звів курка і вийшов на двір.

      Весілля вже йшло до вулиці, а від сусіднього двору бігла мати.

      – Яшку! Ясю! Спинися!

      Він не чув. На сусідньому дворі грали троїсті музики. Казали, то знаменита на округу трійця музикантів, виписана Вергунами з міста.

      Все одно вони йтимуть мимо їхнього двору до церкви. Все одно йтимуть, затято билося в голові.

      – Ясю! – мати кричала так розпачливо, мовби він вже когось убивав чи цілився в неї саму.

      Яків обминув матір, навіть відштовхнув протягнуту руку, вийшов на вулицю. Звісно, вони його побачили, побачили наведену на молодих цівку рушниці. Хтось закричав, натовп хитнувся, мов одна велетенська хвиля.

      – Стійте!

      Яків сам здригнувся од свого пронизливого крику. Крик долинув хтозна з якої далини і впав зовсім поруч.

      Весілля спинилося. Заціпеніли люди й стихла музика. Такого ще в їхньому селі не було. Порушити весілля, яке йде до церкви, до вінчання…

      Наперед вийшов батько Федот. Пішов до напасника.

      – Якове,

Скачать книгу