Скачать книгу

першу атомну бомбу. Її зміст буде обмежений подіями, які відбулися 6 серпня 1945 року, у той день, коли бомбу скинули на Хіросіму.

      Оскільки вашого покійного батька вважають одним із головних творців бомби, я був би вам дуже вдячний за розповідь про все, що відбувалося вдома у вашого батька того дня, коли скинули бомбу.

      Даруйте, що знаю про вашу славетну сім’ю менше, ніж мусив би, і мені навіть не відомо, чи маєте ви братів та сестер. Якщо ви дійсно маєте братів та сестер, було б дуже люб’язно з вашого боку надіслати мені їхні адреси, щоб я міг звернутися до них з тим же проханням.

      Я розумію, що ви були ще дуже малим, коли скинули бомбу, але це навіть краще. У моїй книзі я хочу підкреслити людський, а не технічний аспект бомби, тому спогади про цей день очима, так би мовити, „немовляти“, перепрошую за такий вираз, будуть цілком доречні.

      Не турбуйтеся щодо стилю та форми. Залиште все це мені. Головне – це голі факти вашої історії.

      Зрозуміло, що я надішлю вам кінцеву версію тексту для схвалення, перш ніж віддавати його до друку.

      З братерським привітом…»

      5

      Лист від студента медичного факультету

      Ось що відповів мені Ньют: «Перепрошую, що я так довго не відповідав на ваш лист. Книга, яку ви пишете, має бути дуже цікавою. Я був дуже малим, коли скинули бомбу, отож, навряд чи зможу бути вам чимось корисним. Було б значно краще запитати моїх брата та сестру, бо вони старші за мене. Моя сестра, місіс Харрісон Ч. Коннерс, мешкає за адресою 4918, вулиця Норс-Меридіен, Індіанаполіс, Індіана. Тепер це також і моя адреса. Думаю, що вона буде рада допомогти вам. Де зараз перебуває мій брат Френк, невідомо. Він зник одразу після батькового похорону два роки тому, і з того часу ніхто про нього не чув. Можливо, він помер.

      Мені було лише шість років на момент вибуху атомної бомби над Хіросімою, отже, усе, що я можу розповісти про той день, було підказане мені родичами.

      Пам’ятаю, що я грався на килимі у вітальні поряд із батьковим кабінетом у місті Іліум, Нью-Йорк. Двері були відчинені, і я міг бачити батька. Він був у піжамі та купальному халаті. Курив сигару. Він крутив на пальцях мотузочок. Батько так і просидів увесь той день у піжамі, до своєї лабораторії не пішов. Бо він міг залишатися вдома будь-коли, якщо хотів.

      Батько, як ви, мабуть, знаєте, протягом свого професійного життя майже завжди працював у дослідній лабораторії Загальної сталеплавильної компанії в Іліумі. Коли виник Мангеттенський проект – проект бомби, батько навіть заради участі в ньому відмовився покинути Іліум. Він сказав, що погодиться працювати над цим проектом, тільки якщо йому дозволять працювати там, де він схоче. Майже завжди це було вдома. Єдине місце за межами Іліума, куди він навідувався залюбки, – наша дача на мисі Код. Там, на мисі Код, він і помер. Це сталося у Святвечір. Мабуть, це ви також знаєте.

      Отже, у день бомби я грався на килимі у вітальні поряд із батьковим кабінетом. Моя сестра Анджела розповідала, що я міг годинами бавитися з машинками, примовляючи „трррр, трррр“. Імовірно, що в день бомби я теж примовляв „тррр, тррр“, а батько сидів у кабінеті,

Скачать книгу