Мізері - Стівен Кінг

Скачать книгу

Енні повернулася, Пол узяв сірники.

      Вона поклала титульну сторінку на ґратку. Він кресав одну «синю голівку» за іншою, але нічого не виходило – то сірник випадав із рук, то запальна суміш кришилася.

      Тож Енні взяла коробку, запалила сірника та вклала запалену «голівку» йому в руку. Він торкнувся нею кутика сторінки, впустив сірника крізь ґратку й став зачаровано спостерігати, як полум’я спочатку лизнуло, а потім поглинуло папір. Цього разу Енні прихопила з собою виделку для барбекю і, коли сторінка почала скручуватися та догоряти, проштовхнула її крізь отвори.

      – Так рукопис ніколи не згорить, – сказав Пол. – Я не можу…

      – Ні, ми швиденько впораємося, – відповіла Енні. – Ти мусиш спалити кілька сторінок – на знак того, що все зрозумів.

      Тепер вона поклала на ґратку першу сторінку «Швидких автівок», і він пригадав, як понад двадцять місяців тому написав ці слова у своєму нью-йоркському будинку:

      «Коліс я не маю, – сказав Тоні Бонасаро та пішов назустріч дівчині, яка спускалася сходами, – до того ж повільно вчуся, проте швидко їжджу».

      Спогади про той день виринули, наче ностальгія від «Золотих шлягерів», почутих по радіо. Він пригадав, як ходив по квартирі, човгав із кімнати в кімнату, важкий від книжки – навіть не важкий, тягітний, і в нього починалися пологи. Він пригадав, як уранці знайшов під диваном ліфчик Джоани, а минуло вже три місяці, як вона поїхала. Он як працює служба прибирання. Він пригадав шум вулиць Нью-Йорка та далекий, розмірений церковний подзвін, що зазивав вірян на службу.

      Він пригадав, як сів за стіл.

      Як завжди, він відчув блаженне полегшення після початку й упав у діру, сповнену яскравого світла.

      Як завжди, він підсвідомо знав, що не вийде написати так добре, як гадається.

      Як завжди, він боявся, що не зможе закінчити, що з розгону вдариться об голу стіну.

      Як завжди, він отримав надзвичайну, зухвалу насолоду від того, що почалася пригода.

      Він глянув на Енні Вілкс і тихо, але чітко вимовив:

      – Енні, будь ласка, не примушуй мене цього робити.

      Непорушно тримаючи перед ним сірники, вона відповіла:

      – Роби, як знаєш.

      Тож він спалив свою книжку.

19

      Вона примусила його спалити першу сторінку, останню, а потім іще дев’ять пар сторінок із різних частин рукопису, бо дев’ять, як вона пояснила, було числом сили, а двічі по дев’ять – то на щастя. Він помітив, що вона повикреслювала лайку чорним маркером, принаймні до того місця, де закінчила читати.

      – Гаразд, – сказала вона, коли догоріла дев’ята пара, – ти був хорошим хлопчиком і справжнім душкою, і я знаю, що це завдає тобі майже скільки ж прикрощів, скільки біль у ногах, тому не будемо більше зволікати.

      Вона зняла ґратку та поклала решту рукопису в жаровню, зминаючи хрусткі чорні завитки сторінок, які вже встигли згоріти. У кімнаті смерділо сірниками та паленим папером. «Пахне, немов у диявола в убиральні», – незв’язно подумав Пол, і якби в зморщеній горіховій шкаралупі, яка колись служила йому за шлунок, була їжа, його, мабуть, уже би вивернуло.

      Вілкс

Скачать книгу