Ярмарок нічних жахіть (збірник) - Стівен Кінг

Скачать книгу

часто зупинялася на «81 Милі», щоби купити ріжок «Ті-Сі-Бі-Вай», але відтоді мусила зупинятися на перекус за двадцять миль північніше, у «Деймона» в Огасті.

      Вона обходила причеп, і її нова конячка – на ім’я ДіДі – вистромила носа. Джулі його погладила: «Спокійно, дитинко, спокійно. Це забере хіба якусь хвильку».

      Джулі відчинила двері, щоби дістатися інструментальної шафки, убудованої в лівий борт причепа. ДіДі вирішила, що це чудовий момент, аби вибратися надвір, проте Джулі заспокоїла її одним м’язистим плечем, знов мурмочучи: «Спокійно, дитинко, спокійно».

      Відімкнула шафку. Всередині, вище інструментів, містилися кілька дорожніх фаєрів і пара флуоресцентно-рожевих аварійних міні-конусів. Джулі підчепила конуси пальцями за виїмки в їхніх верхівках (нема потреби у фаєрах серед дня, який ще й почав потроху випогоджуватися). Вона зачинила шафку й замкнула її на клямку, не бажаючи, щоби туди ступила копитом ДіДі, не дай Бог пораниться. А потім зачинила задні двері. ДіДі знову висунула голову. Джулі насправді не вірила, ніби коняка може мати стурбований вигляд, але ДіДі здалася саме стурбованою.

      – Недовго, – промовила вона, встановила позаду причепа аварійні конуси і вирушила до тих двох машин.

      «Пріус» був порожнім, але незамкненим. Джулі це не особливо стривожило, зважаючи на той факт, що на задньому сидінні залишались лежати валіза й відносно дорогий на вигляд портфель. Водійські двері старого універсала були прочинені. Джулі зробила крок до нього, потім зупинилася нахмурена. На асфальті поряд із відчиненими дверима лежав мобільний телефон і ще щось таке, найбільше схоже на обручку. Корпус телефону зигзагом перекреслила груба тріщина – так, ніби його впустили з руки. А на маленькому скляному віконці, де з’являються цифри… чи то не краплина крові?

      Та, мабуть, ні, мабуть, просто грязь – цей універсал увесь нею вкритий, – але Джулі все це дедалі менше й менше подобалося. До того як завантажити ДіДі, вона поганяла її добрячим галопом і перед дорогою додому не перевдягала свою невибагливу спідницю-штани для верхової їзди. Тепер вона дістала з правої кишені власний мобільний і задумалася, чи не набрати 911.

      Ні, вирішила Джулі, поки ще ні. Але якщо той заляпаний грязюкою універ такий само порожній, як і ця маленька зелена машина, чи якщо та, розміром з дайм, пляма на оброненому телефоні насправді кров, вона так і зробить. І замість прогулятися до тієї покинутої будівлі, чекатиме прибуття крузера поліції штату, не сходячи з цього місця. Вона була хороброю, вона була добросердою, але аж ніяк не дурною.

      Джулі нахилилася, щоб роздивитися обручку й обронений телефон. М’яка широка холоша її верхової спідниці майнула по брудному борту універсала і немовби почала розчинятися в ньому. Джулі смикнуло праворуч, і то сильно. Одна масивна сідниця гепнулася на борт універа. Його поверхня подалася, а потім облягла два шари тканини і м’ясо під ними. Біль був моментальним і нестерпним. Джулі закричала, впустила телефон і спробувала

Скачать книгу