Американський психопат - Брет Істон Елліс

Скачать книгу

Бі Гуд», присмоктавшись до «Абсолюту» з соком журавлини. Евелін сидить за туалетним столиком, її чудове тіло обіймає шовковий халат від «Ральф Лорен» з білими та зеленими смугами. Вона розчісує волосся і споглядає своє відображення у маленькому дзеркальці.

      – Тільки я помітив, що Сташ вирішив, наче той шматок суші, – я відкашлююсь і закінчую, – тваринка?

      – Годі запрошувати своїх друзів-«митців», – втомлено каже Тім. – Набридло, що я єдиний на вечері не говорю з прибульцями.

      – Це було лише раз, – відповідає Евелін, занурившись у власну безтурботну красу і уважно вивчаючи свою губу.

      – В «Одеоні», не просто так, – бурмоче Прайс.

      Я ліниво питаю себе, чому ж мене не запросили в «Одеон» на вечерю з митцями. Цікаво, Евелін платила за всіх? Певно, що так. І я уявляю, як Евелін, приховуючи роздратування, сидить за столом з друзями Сташа – і всі вони будують хатинки з картоплі фрі чи вдають, наче лосось на грилі живий, рухають шматки риби по столу, і риба спілкується про «творче життя» та нові галереї; може, вони навіть намагаються засунути рибу до картопляних хатинок…

      – Якщо ти не знав, я теж не бачила жодного прибульця, – каже Евелін.

      – Ні, але ти зустрічаєшся з Бейтменом, це те саме, – Прайс грубо регоче, і я кидаю в нього подушкою.

      Він ловить її і кидає назад.

      – Облиш Патріка. Він звичайний хлопець, – каже Евелін, намащуючи обличчя кремом. – Ти ж не прибулець, любий?

      – Обов’язково удостоювати це питання відповіді? – зітхаю я.

      – Сонечко, – вона закопилює губки, дивлячись на моє відображення у дзеркалі. – Я знаю, що ти не прибулець.

      – Яке полегшення, – буркочу я собі під ніс.

      – Але ж Сташ був тоді в «Одеоні», – веде далі Прайс і повторює, оглядаючи мене: – В «Одеоні». Ти слухаєш, Бейтмене?

      – Ні, не був, – заперечує Евелін.

      – О, достоту був, але тоді його звали не Сташ. Щось типу Підкова, чи Магніт, чи Леґо, чи щось настільки ж солідне, – глузує Прайс. – Я не пам’ятаю.

      – Тімоті, до чого ти ведеш? – втомлено питає Евелін. – Я тебе навіть не слухаю. – Вона змочує кульку з вати і проводить нею по чолу.

      – Ні, ми були в «Одеоні». – Прайсу не без зусиль вдається сісти. – І не питай мене чому, я точно запам’ятав, як він замовляв капучино з тунця.

      – Карпачо, – виправляє його Евелін.

      – Ні, люба Евелін, сонце мого життя. Я точно пам’ятаю, як він замовив капучино з тунця, – каже Прайс, вдивляючись у стелю.

      – Він сказав карпачо, – не погоджується вона, витираючи ватою повіки.

      – Капучино, – наполягає Прайс. – Ти ж сама його виправляла.

      – А ти сьогодні його навіть не впізнав, – говорить вона.

      – Але я його пам’ятаю, – каже Прайс, розвертаючись до мене. – Евелін називала його «добродушним качком». Так вона його і представила, присягаюся.

      – О, замовкни, – роздратовано каже Евелін, однак дивиться на Тімоті у дзеркало і грайливо всміхається.

      – Сумніваюся, що Сташ з’являється на сторінках

Скачать книгу