LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Снідати ми звикли на швидку руку. Наш попередній стюард займався лише обідом та вечерею.

      – Але ж він мав й інші обов’язки, – зауважив Симон. – А я працюю тільки на камбузі, і сніданки для мене не проблема. Якщо з вечора все наготувати, то вранці залишиться просто ввімкнути духовки й нарізати овочі. Прокидатимусь хвилин на сорок раніше і по всьому.

      – Гм… Я б не хотів, щоб ти працював цілісінький день. У тебе має бути вільний час.

      Хлопець усміхнувся:

      – Часу й так буде вдосталь, капітане. Порівняно зі школою… До того ж я люблю готувати. Для мене це не робота, а задоволення.

      Я кивнув:

      – Чудово тебе розумію. Для мене робота – також суцільне задоволення. А чим ти ще полюбляєш займатися?

      – Читати, – відповів він з таким збентеженим виглядом, ніби зізнавався в чомусь непристойному.

      У школі читання художньої літератури, звісно, не забороняли, але й не заохочували. Бюрократи з уряду вважали, що це відволікає учнів від занять кориснішими речами. Ці ж бюрократи напевно пояснили б низькі оцінки Симона з більшості шкільних предметів його захопленням «легким чтивом». А я був переконаний, що в хлопця просто душа не лежала до навчання. Бувають такі діти – наче й не дурні, але неохочі багато вчитися. Крім того, як я вже знав з його особової справи, Симон мав суто гуманітарний склад розуму: він не здав жодного іспиту з технічних спеціальностей, зате без особливих зусиль досконало оволодів усіма вісьмома офіційними мовами Федерації.

      Перш ніж залишити камбуз, я сказав:

      – Книжки – це добре, Симоне. Корисно і для розуму, і для серця. Я також люблю читати.

      Потім я зайшов до контрольного центру систем життєзабезпечення, який розташовувався в одному відсіку з медчастиною. Цим господарством у нас завідував корабельний лікар, п’ятдесятирічний Сергій Качур – найстарший член екіпажу і єдиний з нас, хто отримав свою основну спеціальність уже не в школі, а в університеті. Медицина завжди була вразливим місцем у підготовці кадрів для Зоряного Флоту. Як свідчила практика, навіть найінтенсивніше навчання не дозволяло зробити з підлітка кваліфікованого лікаря – адже для того, щоб успішно лікувати людей, потрібні не лише знання та практика, а ще й певний життєвий досвід, який приходить лише з роками.

      Тому в школі обмежувалися вивченням лише основ медицини, кращі випускники з цієї спеціальності одержували дипломи фельдшерів і медсестер, а майбутніх лікарів набирали вже з чинних астронавтів у двадцятирічному віці. Їх відряджали до медичного центру при Мюнхенському університеті, де вони за чотири роки проходили прискорене навчання й інтернатуру. Як правило, цього вистачало, щоб під час польоту стежити за станом здоров’я екіпажу, лікувати звичайні хвороби і навіть робити найпростіші, але невідкладні операції. Втім, доктор Качур був здатний і на більше, оскільки в період між двадцятьма п’ятьма і сорока роками тричі проходив чотиримісячні курси підвищення кваліфікації. Свого часу він сподівався перевестися в Дослідницький Департамент,

Скачать книгу