LITMIR.BIZ

Скачать книгу

шаблю в скрині. А знаєш, ти п’яна, але тобі це дуже пасує. На щастя, я вже два дні тому замовив для тебе номер у «Ріці». Інакше нам було б досить важко пройти повз портьє.

      Ліліан схопила шаблю і, не встаючи з місця, засалютувала.

      – Ти мені дуже подобаєшся. Чому я ніколи не кличу тебе на ім’я?

      – Мене ніхто не зве на ім’я.

      – Тоді я й понадто мушу кликати.

      – Готово, – сказав Клерфе. – Ти хочеш узяти з собою шаблю?

      – Залиш її тут.

      Сховавши ключ до кишені, Клерфе подав Ліліан плащ.

      – Я не дуже схудла? – запитала вона.

      – Ні, як на мене, ти поправилася на кілька фунтів.

      – Тепер це для всіх найголовніше, – пробурмотіла вона.

      Валізи вони запакували в замовлене таксі.

      – Моя кімната в «Ріці» виходить на Вандомську площу? – запитала Ліліан.

      – Так. Не на вулицю Камбон.

      – А де ти мешкав під час війни?

      – На Камбон, коли повернувся з табору військовополонених. То була добра криївка, ніхто не підозрював, що можна там заховатися. Мій брат мешкав тоді на Вандомській площі з німецького боку. Ми ж бо ельзасці. Мій брат має німецького батька, а я французького.

      – Невже твій брат не міг тебе якось визволити?

      Клерфе розсміявся.

      – Він і не здогадувався, що я тут, а найрадше бачив би мене в Сибіру. Може, і ще далі. Бачиш це небо? Світає. Чуєш птахів? У місті чути їх тільки о цій порі. Шанувальники природи мусять сидіти до ранку в нічних клубах, щоб дорогою додому мати змогу почути дрозда.

      Вони повернули на Вандомську площу. Просторий сірий майдан був занурений у тишу. З-поміж хмар проблискував інтенсивним жовтим кольором молодий день.

      – Коли бачиш, які чудові будівлі люди будували за старих часів, мимоволі думаєш, що вони були щасливіші за нас, – сказала Ліліан. – Ти так не вважаєш?

      – Ні, – відповів Клерфе. Біля під’їзду готелю зупинив авто і сказав: – Я зараз щасливий. І мені нема діла до того, чи знаємо ми, що таке щастя, чи ні. Так, я щасливий цієї миті, щасливий, що слухаю тишу на цій площі з тобою удвох. А коли виспишся, ми поїдемо малими етапами на південь. На Сицилію, щоб взяти участь у перегонах під назвою «Тарґа Флоріо».

      12

      Траса «Тарґа Флоріо», що налічує 108 кілометрів з майже 400 закрутами, була замкнена щодня упродовж кількох годин із тренувальною метою. Але й у решту часу гонщики, хоч і на малих швидкостях, об’їжджали дистанцію, запам’ятовуючи закрути, спуски, злети й особливості дороги. Тому від зорі до зорі біле шосе й уся ця світла місцевість здригалися від гуркоту потужних моторів.

      Напарником Клерфе був Альфредо Торріані, 24-річний італієць. Обидва майже весь день пропадали на трасі. Вечорами вони поверталися додому, засмаглі, помираючи з голоду і спраги.

      Клерфе заборонив Ліліан бути присутньою на тренуваннях. Він не хотів, щоб вона уподібнилася дружинам і коханкам гонщиків, які, прагнучи бути корисними, з секундомірами й папірцями в руках стирчали весь день на заправних пунктах, у боксах для дрібного ремонту й заміни шин. Клерфе познайомив Ліліан зі своїм другом, у якого була вілла на березі

Скачать книгу