LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Ця кровотеча справді схожа на менструальну: тримається днів зо два-три, тече повільною цівкою. А потім спиняється. Нічого страшного, якщо з тобою не втнули чогось ще більш неприродного. Нічого страшного для тіла. Проте зґвалтування – це зґвалтування, як не крути, і рано чи пізно тобі доведеться подивитися на своє обличчя в дзеркалі й вирішувати, що з собою робити.

      Енді пройшов через усе це сам-один, так, як він через усе проходив у ті дні. Напевно, він дотумкав до того самого висновку, що й багато інших мужиків до нього: є лише два способи мати справу з сестричками – дати їм бій і потрапити в лапи чи просто потрапити в лапи.

      Він вирішив дати бій. Коли Боґз із двома корешами прийшли по його душу через тиждень чи десь так після випадку в пральні («Я чув, тобі цілку порвали», – сказав Боґз, якщо вірити Ерні, який там ошивався), Енді з ними побився. Зламав носа чуваку, якого звали Рустер Макбрайд, пузатому фермеру, який сидів за те, що до смерті забив свою падчерку. Із радістю додам, що Рустер тут і здох.

      Його брали всі втрьох. Коли це скінчилося, Рустер з іншим кентом (може, то був Піт Вернес, але точно не скажу) силоміць поставив Енді на коліна. Уперед вийшов Боґз Даймонд. У ті часи він носив при собі бритву з руків’ям, оздобленим перлами, та написом «Діамантові перли», вигравіюваним з обох боків. Розкривши бритву, він сказав:

      – Зараз я, пане містере, розстебну ширіньку, і ти проковтнеш усе, що я дам тобі проковтнути. А коли проковтнеш моє, ковтатимеш у Рустера. Ти йому носа зламав, йому потрібна компенсація, як я собі думаю.

      – Усе, що ти запхнеш мені в рот, твоїм бути перестане, – попередив його Енді.

      Ерні потім розказував, що Боґз глянув на Енді, як на ненормального.

      – Ні, – повільно, наче з тупоголовою дитиною розмовляючи, сказав він Енді. – Ти не зрозумів, що я сказав. Тільки спробуй щось таке втнути, і я втоплю всі дев’ять дюймів цієї сталі тобі у вухо. Дійшло?

      – Я розумію, що ти сказав. Це ти, схоже, мене не зрозумів. Я відкушу тобі те, що ти застромиш мені до рота. Можеш тицьнути мені лезо в мозок, якщо хочеш, але ти, напевно, знаєш, що раптове важке ушкодження мозку змушує жертву одночасно випустити сечу, кал… і стиснути зуби.

      Він дивився на Боґза, невимушено всміхаючись тією своєю фірмовою напівусмішкою, розказував старий Ерні, неначе вони втрьох вели з ним неспішну розмову про акції й облігації, а не засаджували по самі вуха. Наче він був у своєму банкірському костюмі-трійці, а не стояв навколішки на підлозі в бруднющій комірчині для мітел, зі спущеними до щиколоток штанами, вимащений кров’ю, що стікала внутрішнім боком стегон.

      – Насправді, – вів далі він, – цей рефлекс стискання зубів такий сильний, що щелепи жертви доводиться потім розводити ломом чи домкратом.

      Боґз нічого не увіпхав Енді до роті того вечора наприкінці лютого сорок восьмого, і Рустер Макбрайд теж. Наскільки мені відомо, цього не робив ніхто й ніколи. Натомість вони віддубасили Енді до напівсмерті, і для всіх чотирьох усе закінчилося

Скачать книгу