LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Стоп! Стоп! – замахав руками Янґ-Ол. – Я так розумію, що ви хочете відбутися лише чотирма тисячами?

      – Авжеж!

      Вселенська туга в очах Копонешро змінилася вселенською надією.

      Однак збутися їй не судилося!

      – Та що ви собі думаєте?! – не на жарт розізлився податковий інспектор. – Ми що, на базарі, щоб торгуватися?! – забігав вздовж стіни, кидаючи на Копонешро нищівні позирки. – Давайте порахуємо! Ви приховали від оподаткування двадцять тисяч, так? З цих двадцяти тисяч ви повинні сплатити тридцять процентів. Скільки це буде? Правильно, шість тисяч. Плюс тридцять процентів штрафу, а це ще шість тисяч. Разом вже дванадцять, так? Тепер додайте пеню. П’ять відсотків за кожен місяць множимо на дев’ять. Маємо ще дев’ять тисяч. Приплюсуємо до дванадцяти. Скільки вийде?

      – Двад… двад… двадцять одна? – вражено пробурмотів Потер й знесилено плюхнувся на стілець. – Ви не помиляєтесь?

      – Ха-ха-ха! – одізвався рипливим сміхом Янґ-Ол. – Ви мене розсмішили! На штрафах, санкціях і пені я, мій дорогенький, зуби з’їв! Ось, погляньте, – піддер пальцем верхню губу, демонструючи поріділу шеренгу щербатих та гнилих зубів.

      – Але як же це? – розпачливо простогнав Копонешро. – Ви ж нарахували більше, аніж я приховав!

      – Все чин-чин, не сумнівайтесь, – «заспокоїв» його Янґ-Ол. – На що ж ви сподівалися? Жартувати з податками треба уміючи, бо інакше рано чи пізно ці жарти вилізуть боком. Ще й так вилізуть, що не зоглядишся, як опинишся у задниці африканського слона!

      Копонешро відкинувся на спинку стільця, задер голову до стелі і знеможено склепив повіки.

      Синя прожилка сонної артерії на його шиї неспокійно пульсувала, з кутиків рота продиралося глухе спазматичне хрипіння.

      «Даремні потуги! – хмикнув Янґ-Ол. – Хочеш розжалобити? А дудки. Раніш треба було думати. Вкрав – поділись, щоб і тобі було добре, і мені не кепсько. А ти що? Тільки про свої інтереси дбав! Жлоб, одним словом. Натуральний жлоб’яра. Що ж, доведеться зайнятися твоїм перевихованням, ідіоте!»

      – І ото не набридло вам ще стогнати? – гидливо поморщився. – Корчите, звиняйте на слові, дурника. Чи ви, може, розраховуєте, що все владнається само собою? Ну що ж, помрійте. Я бачу, що каші з вами не звариш, тож робіть собі як знаєте, а я вмиваю руки. Вже й так занадто багато часу на вас убив, пора й честь знати. Тільки майте на увазі, що тепер я й пальцем не поворухну. Викручуйтесь самі, як можете, а мене ваші проблеми більше не займають!

      – Навіщо ж ви так? – подав благальний голос Копонешро. – Хіба ми не могли б домовитися, так сказать, полюбовно?

      – Чого ж ні? Звичайно, можемо, – ствердно кивнув Янґ-Ол. – Було б тільки бажання. Але ваша поведінка, чесно кажучи, породжує сумнів, чи є воно у вас.

      – Та є! Є! – поквапився запевнити Копонешро. – Як же інакше?!

      – У такому разі, – лице Янґ-Ола осяялось вдоволеною посмішкою, – я не бачу жодних перепон. Скільки вам треба часу, щоб зібрати необхідну суму?

      – Ну… – заметушився Копонешро.

      Його все ще не полишала надія виторгувати

Скачать книгу