ТОП просматриваемых книг сайта:
Кляса. Павло Вольвач
Читать онлайн.Название Кляса
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-4941-4
Автор произведения Павло Вольвач
Издательство Фолио
– Ну шо, папа, може – пайдьом дамой, пєрєпіхньомся? У нас там ще й су-у-у-упчик єсть…
Малий озивається поперед Шестика:
– Супчик, супчик… Луччє б ти бухнуть достала, – Дробот пригладжує цупке, як пакля, волосся, це його характерний жест напідпитку. – В Орєха он, в долг. Або в овощному. Сидиш тут, розкапустилась. Гидота туберкульозна.
Малий жартує, всі розуміють. Через те й Шестик не вступається за Вітину честь. Малий, в принципі, хлопець добродушний, але коли тверезий. На Вагонці можна багато наслухатись про братів Дроботів. В тамтешньому гастрономі вони колись були присутні з самого ранку, беручи портвейн без черги і перебивши при тому пару-трійку невдоволених. Хмирь, старший брат, тепер колеться. Але може не стриматись – «слаб чєловєк», – як сміється Єгор, і за півгодини до «ширялова» випити пляшку портвейну. Потім, вколовшись, Вадік блює над унітазом. Вадік взагалі – нестриманий. На своєму весіллі він уже через десять хвилин падав зі стільця на ґанок «Біди», куди його попід руки виводили, щоб протверезів. Малий – точно такий же. Сидіти б обом Дроботам, Малому й Хмирю, в тюрмі і не вилазити, але поки що їхній добродушний, як ведмідь з мультфільму, батько працює начальником цеху, та ще й будівельного, і вміє домовлятися з людьми.
Не всім же батькам бути таким, як Павлів. З ким і про що він може домовлятися? З Шамрилом, сусідом по сходовому майданчику? «Нда-а, – з недавніх пір батьківське око гнівно полихає в бік шамрилівських дверей. – Голода, каже, не було в 33-м… Він не пам’ятає, каже. А сам на два роки старший від мене…» Іван Васильович – не старий Дробот. Тому він і не начальник. Ну й плюс хвороба.
– Ну так шо, братва, нада ж шо-то думать, – повторює Бацик. – Під лежачий камінь водка не тече.
– Да, треба до гриля підтягуватися, – тріпнувши чубом, погоджується Шестопал. – Скоро вже й бізнесюки з базару припхнуть. Подоля, Картузик – дивись, хтось на бабки й розкрутиться.
– Подоля в мене на піздюліну розкрутиться, аж на бігом! Так, сука, підставив, – додає, встаючи з колоди Пітома. Він недавно зустрів на Великім Базарі Подолю, і в кафе, де сіли випити, програв неправдоподібну велику суму базарним блатним, Подоліним знайомим в карти. Подоля, розсудливо зникнувши з кафе, відкараскується тепер від цієї історії, а Пітомі передають з базару нагадування про борг, чимдальш загрозливіші. Їм Пітомин колишній токмачанський авторитет до фені.
– Подоля своє знайде. А тих шпильових, якшо по-харошому не поймуть, бля буду, візьму гранату і підірву. З собой вмєстє, – обурюється Пітома. – Обіграли вони мене – на коцаній колоді, п’яного, та й ще й втройом. Чєрті бєспрєдєльниє!
– Ну ладно, ладно, ігруля! Розійшовся. Нічого було сідать, якшо руки під болт заточені, – підколює Пітому Малий. – Ти ж знаєш: «У картішек нєт братішек», – Нюхом молодого сіроманця Малий, звісно, відчуває Пітомине прив’ядання і не оминає нагоди куснути марніючого здорованя. Однак,