LITMIR.BIZ

      Ні, Оксано,

      того не бійся. Мати будуть раді,

      що привезу я жінку з України, —

      мій батько, умираючи, бажав,

      щоб я десь в ріднім краю одружився.

      Тебе ж малою мати пам’ятають.

      Та й хто ж би не злюбив моєї долі,

      голубоньки Оксаночки моєї?

      Се тільки в пісні всі свекрухи люті,

      а ти побачиш, як моя матуся

      тобі за рідну стане.

      Дай-то Боже!

      Мені тепер здається, що нігде

      на цілім світі вже нема чужини,

      поки ми вдвох з тобою. От побачиш,

      яке ми там кубелечко зів’ємо,

      хоч і в Москві. Нічого ж там чужого

      у нашій хатоньці не буде, – правда?

      Авжеж. І, знаєш, якось я не дуже

      боюся тої чужини.

      Зо мною?

      Тим певне, що з тобою. Але й так,

      хіба ж то вже така чужа країна?

      Таж віра там однакова, і мову

      я наче трохи тямлю, як говорять.

      Та мови вже ж навчитися недовго…

      ну, ніби трохи тверда… Та дарма!

      Оксаночка у мене розумниця, —

      всього навчиться.

      Не хвали занадто,

      бо ще наврочиш!

      Я вже й так боюся…

      Чого, єдина?

      Якось так упало

      се щастя раптом. Я такого зроду

      не бачила… Всі подруги мої,

      ті, що побралися, багато мали

      і горя, й клопоту перед весіллям,

      а я…

      Та ще пожди! От, може, завтра

      твій батенько мені поріг покаже.

      Ні, ні, сього не буде, я вже певна.

      Здається, панночка не раді з того?

      Коли б ще й гарбуза не покотили?..

      Та годі! Що за жарти?

      От ніяк

      не догоджу тобі словами! Добре ж,

      не буду говорити, коли так!

      Оксано! Годі вже там поливати!

      Вже пізно!

      Мати кличуть.

      Ще хвилинку!..

      Хвилиночку!

      Я вийду ще до тебе,

      як мати ляжуть спати.

      Вийди, люба!

      Я виглядатиму тебе до світа!

      Оксано, де ти?

      Ось

Скачать книгу