LITMIR.BIZ

Скачать книгу

знаємо, тої самої думки. Коли би так Северин закликав їх до себе, то покинули б усе й пішли б за ним на край світу, як уже багато бурсаків пішло. Отож я б прохав вашої милості звернути на це увагу пана Северина, щоб тих хлопців не займав. Бо я також маю право піклуватися ними, — дав мені його їх батько.

      — Про таке, то я й не подумав, і не думаю. Знаю, що мій брат Северин не раз мені про хлопців говорив, що вони йому по нутру, але то він без мого відома й дозволу не зробить, щоб дітваків баламутити.

      — Ваша милосте, поки ваша милість про це довідаються, поки попросить дозволу, може бути запізно, бо як їм лиш слово скаже, то полетять пташки з клітки і поминай, як звали, а велика була би шкода. На мій простий розум, треба б забезпечитися наперед.

      — То я тебе розумію так, щоб я Северина остеріг.

      — Так, так, ваша милосте, я сам не смів того договорити, я дуже прошу. — Плескач поклонився о. Дем'янові в пояс.

      — Можна й так, при найближчій стрічі поговорю з ним.

      Плескач був дуже радий, начеб любих хлопців за десять замків заховав.

      О. Дем'ян додержав слова і при першій стрічі заговорив до брата:

      — Ти знаєш оцих пришельців од Самбора?

      — Того лучника Петра і того двобійника Жмайла? Чому б їх не знати? Вони дуже замітні між бурсацькою юрбою. З них лицарі вийдуть.

      — Та їм ще завчасно про лицарство говорити, то ще діти.

      — А я залюбки з ними про те говорю, коли лише стрінуся. Думаю, що, щоби лицарем бути, треба змалку до того заправлятися.

      — А я тебе прошу, брате, дай тому спокій. Кажу, то ще діти, їм ще не час до козакування, хай вчаться. У нас більше лицарів, як учених, наша народність, наша церква має великий на те голод…

      — А! Чи не вибираються вони козакувати? — сказав Северин і розсміявся. — От горобчики, навіть не думав я, що в них таке завзяття. Далебі, куплю їм горіхів за це й вицілую обох.

      — Вони не вибираються козакувати, але я побоююся, щоби ти їм такої думки не піддав.

      — Се, брате, ще смішніше від того. Мені і в голову таке не прийшло і ще довго не прийде. Годі мені з такими козаками возитися, що за мамою плакали б.

      — І князь би тобі сього не вибачив, бо його милість уже тепер покладає великі надії на них.

      — Краще не говорімо про такі небилиці: я такої дурниці не зроблю.

      При найближчій нагоді стрінув Северин обидвох кульчичан і заговорив. Вони аж горіли з радості, що такий славний лицар, про якого стільки наслухались, говорить із ними.

      — Гаразд, хлопці! Чи не вибираєтесь ви на Запорожжя?

      Вони оторопіли від такої несподіванки, а Петро каже:

      — А чи пан Северин взяв би нас?

      — Поки що годі. Таких жовтодзюбів нам не треба. На Січі не можна жінкам жити, а ви годі, щоб ще без паніматки обійшлися.

      Хлопці обидва засоромились дуже. Петро каже:

      — Ми ж і тут без паніматки живемо.

      — Ех, дурень ти один з другим! Тобі здається, що на Запорожжі то самими пирогами, та медівниками годують, що нічого не роблять, хіба в оксамитах ходять та й гуляють? Ой небоже,

Скачать книгу