Москаль-чарівник - Іван Петрович Котляревський

Скачать книгу

І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідній? Хіба родителів почитати треба за їх одежу! Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?… От які тепер синки на світі!

      Финтик. Да для чого ж ей упрямиться?… По крайней мере, хоть бы оделась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно ли мне смотреть без стыда и не закрасневшись назвать матушкою просто одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидеди меня с нею вместе, я сгорел бы со стыда по причине их насмешек.

      Тетяна. Гріх. вам смертельний таким сином бути! Яка б мати в.аша.не була, но все мати. Вона ж у нас жінка добра, розумна і поважна; а що себе веде попросту, цього вам стидатися нічого. Ви думаєте, що паньматка ваша вже й гірша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа коло вас облипла і ви причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодувала, до розуму довела: перше до дяка оддала вчитись читати, а після до волосного правленія писати. Без неї, може б, ви були пастухом, вівчарем або й свиней пасли…

      Финтик. Пустое! Фрашки! Я — ветвь масличная от грубого корня. Іосиф во Египте сделался любимцем царя, и старый Іаков, отец его, должен был смиритися пред ним.

      Тетяна. Отак наші знають! Ви себе рівняєте з Іосифом? Далеко куцому до зайця!… Наш піп говорить, що Іосиф тим і щасливий був, що батька свого шанував і почитав по богові первого, а такий син, як ви, наведе на себе од бога немилость, а од людей проклятіє. Побачите, що вам буде за вашу гордість і неповагу до матері!

      Финтик. Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по оному поступки и чувства свои располагать.

      Тетяна. Тільки не до родителів. Я не знаю, як вас терплять на службі? Мені здається — хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі.

      ЯВА II

      Ті ж і солдат.

      Солдат (напідпитку, входить до хати й кричить). Здравствуй, хозяин. Я — твой постоялец. Давай угол, да на ужин курицу, да нет ли и лавреников?

      Тетяна. Хазяїна нема дома.

      Солдат. Все равно. А это кто с тобой?

      Тетяна (несміливо). Це?… Це… губерець!… (Набік). Що йойу казати?… Цей мій родич.

      Солдат. Все равно… (Набік). Врет баба… Ну, когда он твой родня, што ж он так оробел?

      Финтик. Хто, я?… Нет, то есть… (Боязко). Я… я губернский родич, то есть, сей хозяйки. Да тебе… вам, то есть, какая до того нужда?

      Солдат. Мне какая нужда? Да знаешь ли, кто я? (Удає сердитого. Співає).

      Меня зовут — Лихой,

      Солдат я не плохой

      И храбрости палата.

      Хоть с места — докажу,

      В капусту искрошу

      Тебя, чернильна хвата.

      Ну, стой, не шевелись!

      На вытяжку! Бодрись!

      Гляди повеселее!

      А то-те карачун,

      Бумажный ты шалун, —

      Вмиг будешь почестнее.

      (До

Скачать книгу