LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ж то.

      – …?

      – Не все і не завжди. Принаймні, не в цьому випадку.

      – Так вам від мене ще чогось треба? – Власник «Адміралу» кинув погляд на монітор. Там відбувався рух. У приймальній, судячи з переміщення на екрані чоловічих і жіночих постатей, з’явились нові відвідувачі.

      – Мені потрібна кришталева куля.

      – Більше нічого?

      – Куля мені потрібна для розслідування. Направду, Микола Григорович, дуже потрібна.

      – Більше за гроші?

      – Загалаєву ви збирались заплатити вдвічі більше від того, чого прошу я, – нагадав він й миттєво сам собі спротивився.

      – Гроші і куля – це все? – Осинський знову дивився на монітор, всім своїм виглядом демонструючи позиційну перевагу.

      «Не тепер, не за цих обставин», – вирішив Ярковський.

      – А та ваша дівка вам також не потрібна? – Господар кабінету тепер дивився просто в очі есперові.

      – Яка дівка? – питання було зайвим. Він вже програв. І вже відвів погляд.

      – Та неформалка, яка намагалась під гіпнозом допитати мою людину.

      – Це я її послав.

      – Хто б сумнівався.

      – Це частина розслідування.

      – Дєцкій сад.

      – В кожного свої методи.

      – Смішні методи.

      – Ми не бажали шкоди Гурґену Давидовичу.

      – Давидичу хрєн нашкодиш, – реготнув Осинський. – Він сам кому хочеш нашкодить.

      – Якщо вона у вас, то я прошу її відпустити.

      – Облажалась ваша шпигунка, Ярковський, облажалась, – чоловік Пелагеї Вержо відверто насолоджувався поразкою співрозмовника. – Якщо ви такий самий спеціаліст з відтворення подій, як вона гіпнотизерка, то я знов спущу бабло до унітазу.

      – Добре, я відмовляюсь від розслідування, – Ярковський рвучко підвівся. – Все. Наймайте когось іншого. Але відпустіть дівчину.

      – Працюй, спеціалісте, – Осинський кинув на стіл пачку купюр. Відтак підняв слухавку настільного комунікатора, розпорядився:

      – Відпустіть її. Так. Без вибачень.

      – А куля? – нагадав Ярковський.

      – Ти шукай шакала, працюй. І буде тобі куля, – пообіцяв власник «Адміралу».

      Він знову впіймав погляд Ярковського, додав:

      – Отруту робили на замовлення. Робив її крутий хімік. Він мені потрібний. Якщо його знайдеш, то премія буде у розмірі гонорару. Гарантую.

      – Сподіваєтесь, що існує протиотрута?

      – Не сподіваюсь – знаю. Майстри отрут завжди роблять пару. Інь-ян. Ніч і день.

      6

      – Боляче били? – Ярковський повернув Sаню обличчям до світу, щоби роздивитись синці і подряпини.

      – Терпимо, – скривилась та. – Не принцеса, виживу.

      – Гурґен бив?

      – Ні, начальник безпеки, – вона висковзнула з рук Ярковського, сіла на диван, скинула кросівки, підтягнула коліна до підборіддя. – Цей крєндєль тепер на моєму радарі.

      – …?

      – Збочений на весь казанок. Ти б бачив. В нього така посмішка… Так посміхався той астероїд,

Скачать книгу