ТОП просматриваемых книг сайта:
Сповідь з того світу. Ярослав Яріш
Читать онлайн.Название Сповідь з того світу
Год выпуска 2015
isbn 978-966-03-7361-7
Автор произведения Ярослав Яріш
Серия Історія України в романах
Издательство ""Издательство Фолио""
– Ти хоч їв щось? – спитала.
– Зварив гречку. На кухні, у баняку. Є молоко, а є підлива. Іди поїж, поки ще тепле…
Він сказав, не відриваючись від комп’ютера, і ті слова прозвучали так, ніби він їх раніше записав на автовідповідач і тепер тільки прокрутив.
– А де наш малий? Щось так тихо в хаті…
– Приходила твоя бабця, забрала до себе…
– Значить…
І тут я, не випускаючи Івана зі своїх обіймів, хвацько скочила йому на коліна, заступивши собою монітор.
– … ми лишилися самі вдома.
Він поцілував мене, та очі його все одно не могли відірватися від роботи, пальці усе ще були на клавіатурі.
– Секунду, мені треба закінчити один рисуночок…
– А що роблять тато і мама, коли лишаються вдома самі? – не переставала я цілувати свого чоловіка.
– Працюють, – відповів Іван, намагаючись дотягнутися рукою до мишки, однак я взяла його руку і поклала собі на талію.
У нас так завжди: все робота, дитина, дім, а особисте життя постійно лишалося на другому плані. Як на мене, саме настав добрий час змінювати ситуацію на краще…
– Правильно, працюють. А ви, товаришу, шукаєте приводу відхилитися від роботи і від сімейних обов’язків, узятих на себе у нашому РАКСі.
– Неправда. Я чесно віддаю у сімейний бюджет усі зароблені гроші, і секс у нас також буває регулярно…
Я ще раз поцілувала – його впертість заводила мене ще більше.
– А як же наш Івасик?
– Угу… У нього все добре…
– Він уже давно просив у Святого Миколая собі братика…
Іван кліпнув очима, ніби ввімкнув перезавантаження. А щоби він довго не «глючив», я зняла з себе кофту, а слідом за нею на підлогу полетів і ліфчик. Погляд мого мужа враз посвітлішав, на обличчі з’явилася посмішка.
– Я обіцяв малому, що буду чемним…
– І слухняним, – додала я, допомагаючи йому зняти футболку.
…Цей вечір нам так було добре удвох. Уже лежачи в ліжку, я тулилася до нього, думаючи про те, що він для мене найдорожчий у світі. Чи змогла б уже жити без нього? Ні, однозначно. Скажете, що така любов буває тільки в казці?
– Пам’ятаєш, ти колись розповідав мені легенду про співця Орфея?
– Угу, – відповів Іван.
– Скажи, а така любов буває тільки в казці, чи й у житті також?
– Не знаю.
– Хіба ж ти мене не любиш так, як Орфей свою Еврідіку?
– Люблю. Та, може, не так, як він, а по-своєму.
– А ти пішов би за мною до пекла?
– Гм.
– А я пішла б.
Він пригорнув мене до себе і поцілував у чоло.
– Ну тебе, перестань. Не думай про погане.
Ми й далі лежали собі на нашому ліжку поверх покривал, я притулилася до чоловіка, не соромлячись свого голого тіла. Чомусь не спалося, хоча вже було під ранок. Він також не спав.