LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бо бачила, що то не просто слова, а він і справді може завтра сватів заслати. Вона не знає, що йому відповісти. Звісно, Микола не сотник, він і гарніший, і літами молодий, та все ж не кохає вона його. Чи захвилює він серце коли її так, щоб аж важко було дихати й не хотілось ні на кого дивитись, окрім нього? А з другого боку, хіба не однаково, покохає вона його чи ні? Що в тому коханні? Його можна ввесь вік дожидати й промучитись поряд з мачухою, а там, хто його знає, може й злюбиться їй Микола. Зате вона вирветься з-під ярма мачушиного, а мати в Миколи жінка добра, он у неї Одарка, старша невістка, мов та пава, по селу ходить, усе на свекруху не нахвалиться.

      Збентежена та розгублена, Катерина підвела очі й відразу ж застигла, окам’яніла, помітивши нарешті мачуху, яка причаїлась біля воріт і, зовсім не соромлячись, вслухалася в їхню розмову. Побачивши її ненависні очі, Катерина раптом зрозуміла, що згодна на все, аби позбутися огидної та ворожої присутності цієї жінки.

      – І що то ти, Катерино, біля парубків крутишся, а робота не роблена стоїть, і корова недоєна? – розтягуючи слова, запитала Мальчиха, й Катерина побачила, як у Миколи насупились брови.

      – Я півня заганяла…

      – Добре ж ти його ганяєш, уже майже поночі надворі, а в тебе ще нічого не роблено…

      – А вона вам що, за наймичку в господі? Не людина зовсім? Самі своєї роботи не поробите, чи руки зовсім повсихали? – різким, непривітним голосом озвався до Мальчихи Микола, повертаючись до неї лицем, неначе огороджуючи собою притихлу Катерину.

      Мальчиха зашипіла:

      – А ти де такий вийнявся, щоб мене страмити? Ти ба, ще не виріс із коротких штанців, а вже вказує, як я маю з Катрею поводитись! – Вона вийшла за ворота. – Ану, геть звідси, поки я рогача не вхопила…

      Микола сіпнувся, хотів добряче вилаяти Мальчиху, яку не любив з самого дитинства, але Катерина стрімко вхопила його за рукав простої білої сорочки й прошепотіла:

      – Миколо, прошу тебе, не треба. Іди, краще додому, в мене й справді роботи багато. Благаю!

      – Добре, я піду, не стану більше чіпати ясної панії, – насмішкувато відгукнувся Микола, позирнувши на тин Товкача. – Але перше все ж упіймаю того клятого півня.

      І не встигла Катерина й оком змигнути, як він одним сильним рухом ухопився за тин і перемахнув на подвір’я діда Товкача. Чутно було, як він одразу ж засичав, ускочивши босими брудними ногами в густу Товкачеву жаливу. Потім руда голова його майнула навпроти білої стіни хати й зникла в сутінках. Мачуха мовчала, осудливою тінню видніючись біля воріт, а Катерина взагалі дух зачаїла, боячись мачушиної люті.

      На Товкачевому подвір’ї голосно закугикав півень, обурено й невдоволено, згодом почувся собачий гавкіт, а за ним крик баби Палажки Товкачихи:

      – Рятуйте, злодії!

      Минула ще хвилина, і нарешті показавсь Микола. Він знову заліз у жаливу й засичав ще голосніше. У руках він тримав наполоханого півня.

      – Зловив ось!

      Катерина простягнула руки над тином,

Скачать книгу