Чорні рядки - Андрій Чайковський ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Скачать книгу

подавляючу більшість, зате повіт з 80 % українським населенням мав перевагу над польським елементом. Обі сторони висилали до себе делегатів на пертрактації та лиш на те, щоб проволікати час і в даний мент захопити владу в свої руки. Ті переговори були дуже чемні, але нещирі. Я особисто в тих переговорах не брав участі, вважаючи їх за дипломатичні хитрощі. Я розумів справу так, що той візьме в руки владу, хто матиме до того силу, а силу матиме той, хто матиме сильніше військо.

      Тому я зараз другого дня під вечір, не говорячи нічого нікому, так на власну руку і ризик, не знаючи навіть, чи ряшівська кадра вже відмаш еру вала, сів на шляхоцьку закутянську фіру і поїхав до добре знайомих мені сіл набрати охотників до українського війська. Коби хоч сотню зібрати з цього боку Самбора, то може би з того щось було. В Закутті і Гордині я переночував між моїми шляхтичами. Зійшлася повна хата людей, і я з'ясував їм, в чому річ. Мені повірили, бо всі величалися мною, що я свій, з-поміж них вийшов і не цураюся брата шляхтича. Я представив їм, що коли Австрія впала і ми звільнені від присяги, то тепер маємо право на своїй землі свою державу будувати…

      Як лиш стало на світ заноситися, поїхав я до Корналович, і тут при помочі мойого «крікскамрата» з Боснії Миколи Грущака, голови читальні «Просвіти», зібрав поважне віче в сінях читальні. По виясненні справи взивав я приявних, щоби голосилися до українського війська. Зараз зголосилося до мене двох австрійських підстарший: артилерійський «файєрверкер» Осип Струмеляк та ще один піхотний «фельдфебель».

      Осип Струмеляк зробив на мене дуже корисне враження, котре опісля оправдалося.

      Він обіцяв мені зібрати військову братію і привести до Самбора. Опісля поїхав я далі, від села до села і таких віч я зробив за весь день: в Гордині Шляхоцькій і Рустикальній, в Сокерчицях і Білинці Малій (в шкільнім будинку). Під вечір заїхав я до Білини Великої до о. Погорецького з тим, щоби рано і тут скликати віче під церквою і поїхати аж на кінець повіту. Мені здавалося, що я граю ролю маленького Петра з Ам'єну і накликую народ до української круціяти. Але зараз вранці другої днини приїхав за мною мій син Богдан як висланник місцевої організації.

      – Вертайся, тату, зараз додому, тебе вибрала організація повітовим комісаром.

      Я дуже того налякався, бо не був на це підготований і не почував у собі сили, щоби таке відповідальне завдання подолати. Я думав, що треба було вибрати д-ра Стахуру, як довголітнього організатора повіту і голову організації. Виконати чийсь приказ, то я потрафлю, але пам'ятати про все самому і другим наказувати, то ледве чи зумію. А при тім усім яка велика відповідальність за те, що може статися. Але треба було їхати. Ще одно віче під церквою, де я перший раз в житті промовляв з відпустового амвона на чотирьох стовпах, і я вертаюся до Самбора тими самими селами, що їхав сюди.

      Був непривітний холодний листопадовий ранок. По селах піяли жалібно півні, ліниво гавкали собаки, зі зловіщим кряканням обсіло чорне гайвороння безлисті

Скачать книгу