LITMIR.BIZ

Скачать книгу

то буде тягарем для сім'ї. Усі домашні зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька. У святкових ігрищах на міській площі він завжди був битий.

      За останній рік його гарне обличчя стало приваблювати деяких дівчат. Зневажений всіма як кволе створіння, Жульєн усім серцем полюбив старого полкового лікаря, що якось наважився висловити свою думку панові меру з приводу платанів.

      Цей лікар інколи відкуповував у старого Сореля його сина на цілий день і давав йому уроки латини та історії, себто того, що він сам знав з історії, – це була італійська кампанія 1796 року. Вмираючи, він заповів йому свій орден Почесного легіону, невитрачені рештки своєї пенсії і три-чотири десятки книг; найдорогоцінніша з них тільки що шубовснула у міський потік, відведений набік завдяки зв'язкам пана мера.

      Як тільки вони ввійшли в дім, Жульєн відчув на своєму плечі важку батькову руку, він затремтів, чекаючи, що його зараз битимуть.

      – Кажи мені, та не бреши, – кричав йому у саме вухо старий грубим голосом, повертаючи хлопця з такою легкістю, як дитина крутить олов'яного солдатика. Великі, чорні, зрошені слізьми Жульєнові очі зустрілися з сіренькими лихими очицями старого тесляра, які немов хотіли заглянути йому в саму душу.

      V. Переговори

      Cunctando restituit rem.[9][10]

Ennius

      – Кажи мені, та не бреши, якщо можеш, сучий грамотію, звідки ти знаєш пані де Реналь, коли ти з нею розмовляв?

      – Я ніколи з нею не розмовляв, – відповів Жульєн, – ніколи й не бачив цієї дами, хіба що в церкві.

      – Ти, мабуть, задивлявся на неї, підлий нахабо!

      – Ніколи! Ви знаєте, що в церкві я не бачу нікого, крім Бога, – додав Жульєн, прикидаючись святенником, бо гадав, що це врятує його від стусанів.

      – Ні, тут діло нечисте, – мовив хитрий селюк і на хвильку замовк, – та від тебе, клятий облуднику, нічого не доб'єшся. Ну що ж, я здихаюся тебе, а тартак працюватиме ще краще. Ти якось утерся в довір'я до пана кюре чи ще там когось, і тобі виклопотали тепле місце. Йди складай речі, я поведу тебе до пана де Реналя, ти в нього будеш вихователем дітей.

      – А що я за це матиму?

      – Харчі, одяг і триста франків платні.

      – Я не хочу бути лакеєм.

      – Тварюко, та хто тобі каже, щоб ти був лакеєм? Хіба я хочу, щоб мій син був лакеєм?

      – А з ким я їстиму?

      Це питання спантеличило старого Сореля, він відчув, що, продовжуючи розмову, може припуститися дурниць. Старий розпалився, вилаяв Жульєна, звинувативши в жадібності, і нарешті вийшов порадитися зі старшими синами.

      Незабаром Жульєн побачив, як вони стояли, спершись на довгі топорища сокир, і радилися. Він довго стежив за ними і, переконавшись, що все одно не зможе вгадати, про що вони розмовляють, пішов і сів по той бік пилки, щоб його не захопили зненацька. Хлопець хотів на дозвіллі обміркувати цю несподівану новину, що змінювала всю його долю, але почував себе нездатним ні на яку розсудливість; усю його уяву полонило те,

Скачать книгу