ТОП просматриваемых книг сайта:
Куди приводять мрії. Ричард Метисон
Читать онлайн.Название Куди приводять мрії
Год выпуска 1978
isbn 978-966-14-9886-9, 978-966-14-9882-1, 978-966-14-9885-2, 978-966-14-9100-6
Автор произведения Ричард Метисон
Жанр Ужасы и Мистика
Він кивнув.
– Але ти опирався занадто сильно, щоб мене почути, – відповів він. – Боровся за життя. Пам’ятаєш розмиту фігуру біля твого ліжка? Ти бачив її, хоча твої очі й були заплющені.
– То був ти?
– Я намагався пробитися до тебе, – сказав він. – Зробити твій перехід менш болісним.
– Гадаю, я тобі не надто допоміг.
– Ти не міг допомогти собі сам. – Він поплескав мене по спині. – Перехід виявився занадто травматичним для тебе. Шкода все ж, що це не відбулося легше. Зазвичай людей після смерті зустрічають одразу.
– Чому ж не зустріли мене?
– Бо до тебе неможливо було дістатися, – відповів він. – Ти був настільки зосереджений на своїй дружині.
– Я відчував, що так треба, – сказав я. – Вона була така налякана.
Він кивнув.
– Це було дуже віддано з твого боку. Але твоє прагнення ув’язнило тебе в перехідному становищі.
– Це було жахливо.
– Я знаю. – Він заспокійливо стиснув моє плече. – Та все могло бути набагато гірше. Ти міг застрягнути там на місяці чи роки – навіть століття. Це не є чимось надзвичайним. Якби ти не покликав на допомогу…
– Хочеш сказати, поки я не покликав на допомогу, ти нічого не міг зробити?
– Я намагався, але ти мене відштовхував, – сказав він. – Лише коли відлуння твого поклику досягло мене, я міг сподіватися тебе переконати.
І тут мене осяйнуло – не знаю, чому знадобилося стільки часу. Я озирнувся навколо з трепетом.
– То… це рай?
– Рай. Рідний край. Плідний врожай. Саммерленд – край вічного літа, – сказав він. – На твій вибір.
Я відчув, що наступне запитання звучатиме дурнувато, але мав спитати.
– Це… країна? Держава?
Він посміхнувся.
– Стан душі.
Я подивився в небо.
– Янголів немає, – промовив я, розуміючи, що це жарт лише наполовину.
Альберт розсміявся.
– Чи можна уявити щось більш незграбне, ніж крила, припасовані до лопаток? – мовив він.
– Отже, таких речей не існує? – і знов я почувався наївним через таке запитання, але був занадто допитливим, аби втримати його при собі.
– Існують, якщо в них вірити, – сказав він, заплутавши мене знову. – Як я казав, це стан душі. Що стверджує девіз на стіні твого кабінету? Те, у що ти віриш, стає твоїм світом.
Я був приголомшений.
– Ти знаєш про це? – спитав я.
Він кивнув.
– Як?
– Поясню усе свого часу, – сказав він. – Зараз я лише хочу зауважити: те, що ти думаєш, дійсно стає твоїм світом. Ти гадав, це вірно лише на землі, але тут це ще актуальніше, адже смерть – це переключення свідомості з фізичної реальності на духовну. Налаштування на вищі сфери вібрації.
Здається, я збагнув, що він мав на увазі, але не був упевнений. Мабуть, це явно проступило на моєму обличчі, адже він посміхнувся і спитав:
– Надто складно? Тоді скажемо так. Хіба існування людини хоч якось змінюється, коли вона знімає верхній одяг? Так само вона не змінюється, коли смерть знімає верхній одяг її тіла. Вона лишається тією ж особою.