LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Чи й не диво, – пробурмотіла жінка, відштовхуючи його руку і зі стогоном підводячись на ноги.

      – Це ж ви берете участь у тій розважальній передачі?

      – А це… – мовила вона, пильно вдивляючись у порожню й мовчазну пітьму парку і розтираючи правий бік, там, де печінка, – не твоє собаче діло, діду.

      Розділ 6

      Повернення додому

      «Вольво-амазон», остання автівка, яка зійшла з конвеєра заводу «Вольво» у 1970 році, зупинився перед пішохідним переходом біля зали прибуття аеропорту «Гардермоен» в Осло.

      Повз авто прокрокувала вервечка дітлахів з дитячого садочка, зодягнених у шурхотливі дощовики. Декотрі з дітлахів зацікавлено роздивлялися старезну дивну машину з двома смугами на кузові, як у гонщиків, і двох людей, які сиділи за двірниками, що змахували краплі ранкового дощу.

Чоловік, котрий сидів на пасажирському сидінні, комісар Гуннар Хаген, усвідомлював, що, дивлячись на дітей, які тримаються за руки, варто було б посміхнутися, згадати про єдність, дбайливість, суспільство, де всі підтримують одне одного. Але перше, що спало йому на думку, – це прочісування місцевості вервечкою, коли шукають людину, якої, найпевніше, вже нема серед живих. Ось на кого перетворює людину робота у відділі вбивств. Чи, як один дотепник написав на дверях кабінету Холе, «I see dead people» [18].

– Що в греця діти з дитсадка роблять в аеропорту? – спитав чоловік за кермом. Його звали Бйорн Гольм, й «амазон» був його найбільшою коштовністю. Самі лише пахощі від шумної, але надзвичайно потужної пічки, сидіння із штучної шкіри, просякнуті потом, пилюкою з бардачка, переповнювали його спокоєм. А надто коли мотор працював на повну, себто машина їхала зі швидкістю майже вісімдесят кілометрів за годину рівною дорогою, а з касетного програвача лунав голос Хенка Вільямса. Бйорн Гольм з експертно-криміналістичного відділу в Брюні взагалі був селюком із Скреї [19] – ковбойські чоботи зі зміїної шкіри, кругле, як місяць уповні, обличчя й трохи витрішкуваті очі надавали йому завжди здивованого вигляду. Саме цей вираз часто вводив в оману керівників слідчих груп, коли вони вперше зустрічалися з Бйорном Гольмом. Але правда в тім, що він був найталановитішим криміналістом після славетних часів Вебера. Гольм був зодягнений у м’яку замшеву куртку з торочками й плетену растаманську шапочку, з-під якої стирчало найгустіше руде волосся, яке тільки бачив Хаген на цьому березі Північного моря. Воно майже повністю вкривало щоки.

      Гольм заїхав на тимчасову парковку, машина, схлипуючи, зупинилася, й чоловіки вийшли. Хаген підняв комір плаща, який, звісно, аж ніяк не рятував від крапель дощу, що бомбардували його лису макітру. Навколо лисини росло таке густе волосся, що дехто мав підозру, що насправді волосся у Гуннара Хагена росте чудово, та перукар у нього трохи дивакуватий.

      – Послухай-но, невже твоя куртка цілком водонепроникна? – спитав Хаген, коли вони підходили до входу.

      – Цілком.

      Коли

Скачать книгу