Скачать книгу

Осло. Йдеться про вашого працівника. Роберта…

      Мартіна, виходячи з авто, відчула на собі погляд поліцейського.

      – …Карлсена, – вів далі Харрі, знов обернувшись до командувача.

      – Про брата, – мовив Давид Екхоф.

      – Перепорошую?

      – Ми ставимося до колег як до членів родини.

      – Розумію. У такому разі мушу з жалем повідомити вас про смерть у вашій родині, Екхофе.

      Мартіна відчула, як всередині все стислося. Поліцейський помовчав, ніби надаючи їм час, щоб усвідомили звістку, потім вів далі:

      – Роберта Карлсена застрелено сьогодні о сьомій вечора на Егерторг.

      – Святий Боже! – вихопилося у командувача. – Як же це?

      – Наразі ми лише знаємо, що його застрелила невідома особа з натовпу, яка згодом зникла.

      Батько Мартіни не розуміючи захитав головою.

      – Але ж ви кажете: о сьомій? Чому… чому ви не повідомили раніше?

      – Бо за таких обставин ми найперше повідомляємо найближчим родичам. Щоправда, у нас наразі не виходить з ними зв’язатися.

      Поліцейський відповідав по-діловому, терпляче, й Мартіна збагнула, що він звик, що, дізнавшись про смерть, люди ставлять недолугі питання.

      – Звісно, звісно, розумію, – відповів Екхоф. Надувши щоки, випустив повітря ротом. – Батьки Роберта наразі мешкають за межами Норвегії. Але ви могли б зв’язатися з його братом, Юном.

      – Його немає вдома, а мобільник вимкнено. Мені казали, що, може, він затримується у штаб-квартирі. Але тут я перестрів лише цього парубка. – Він кивнув у бік Рікарда, котрий стояв, наче зажурена горила, – скляний погляд, безвільно звисають руки у великих рукавицях, на сизій верхній губі виступили краплини поту.

      – Де, на вашу думку, я можу знайти брата? – спитав поліцейський.

      Мартіна з батьком перезирнулися, похитали головами.

      – Чи є якісь думки щодо того, хто б міг бажати смерті Робертові Карлсену?

      Обидва знову захитали головами.

      – Гаразд. Тепер ви все знаєте. Мені вже час, але завтра мені доведеться поставити вам кілька питань.

      – Певна річ, інспекторе, – мовив командувач і випростався. – Але поки ви ще з нами, якщо ваша ласка, розкажіть подробиці того, що трапилось.

      – Почитайте у телетексті. Я кваплюся.

      Мартіна зауважила, як батько потьмянів на лиці. Обернувшись до поліцейського, перестріла його погляд.

      – Мені прикро, – відповів він. – Час – найголовніший фактор на цьому етапі розслідування.

      – Спробуйте… пошукати його у моєї сестри, Теа Нільсен.

      Усі троє озирнулися на Рікарда. Він ковтнув слину.

      – Вона мешкає на Гетеборггата, у будівлі, яка належить Армії.

      Поліцейський кивнув. Уже збираючись йти, ще раз звернувся до Екхофа:

      – Чому його батьки не мешкають у Норвегії?

      – Це довга історія. Вони відійшли.

      – Відійшли?

      – Втратили віру. Людям, які виросли в Армії, часто непросто, якщо вони обирають інший шлях у житті.

      Мартіна пильно

Скачать книгу