LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Її свічка стояла на каміні й відкидала дуже тьмяне світло. Жавер побачив сестру й розгублено спинився на порозі.

      Згадаймо, що Жавер глибоко шанував усяку владу. Причому це був характер цілісний, який не знав ні сумнівів, ні вагань. І не дивно, що влада церкви була для нього найавторитетнішою владою. У його очах священик не міг помилитися, а черниця – вчинити бодай найменший гріх.

      Побачивши сестру, він хотів був піти геть.

      Але не менш сильне почуття службового обов’язку штовхало його в протилежному напрямку. Тому він не пішов відразу, а зважився на запитання.

      Перед ним була сестра Симпліція, яка не збрехала жодного разу в житті, і Жавер це знав.

      – Сестро, ви одна в кімнаті? – запитав він.

      То була жахлива мить, протягом якої бідолашна воротарка мало не знепритомніла.

      Сестра підвела очі й відповіла:

      – Так.

      – Пробачте, що турбую вас, – провадив Жавер, – але це мій обов’язок, бо ми розшукуємо злочинця на ім’я Жан Вальжан, який щойно втік із в’язниці. Ви не бачили цієї особи?

      – Ні, – відповіла сестра.

      Вона збрехала. Вона збрехала двічі підряд, не вагаючись, як людина, що вирішила принести себе в жертву.

      – Пробачте, – сказав Жавер і пішов геть, шанобливо вклонившись.

      О свята сестро! Тебе вже немає на цьому світі, ти давно возз’єдналася зі своїми братами-янголами. То хай же цей обман зарахують тобі в раю!

      Слова черниці були для Жавера таким вирішальним доказом, що він навіть не поцікавився свічкою, яка чадила на столі, тільки-но погашена.

      Через годину в нічному тумані від Монтрея-Приморського швидко йшов у напрямку Парижа якийсь чоловік. То був Жан Вальжан. За словами двох або трьох возіїв, які його перестріли, він ніс згорток, і на ньому була робоча блуза. Звідки він її взяв? Хтозна. Але кілька днів тому в фабричній лікарні помер старий робітник, не лишивши по собі нічого, крім своєї блузи. Можливо, на Жанові Вальжанові була та сама блуза.

      Ще кілька слів про Фантіну.

      У всіх нас одна мати – земля. Цій матері й повернули Фантіну.

      Кюре вирішив, – і, мабуть, він учинив правильно, – віддати біднякам якомога більшу частину з тих грошей, які залишив Жан Вальжан. Зрештою, про кого йшлося? Про каторжника й повію. Ось чому він не став надто витрачатись на похорон, і Фантіну поховали в братській могилі, в тому куточку кладовища, яке належить усім і водночас нікому. Там закопують бідних. На щастя, Бог знає, де шукати душу. Отже, Фантіна лягла в землю серед невідомо чиїх кістяків. Її могила мало чим відрізнялась від її від її ложа.

      Частина друга

      Козетта