Знедолені - Виктор Гюго

Скачать книгу

стали знущатися, обзивати старим шкарбуном. Хазяїн платив мені тільки тридцять су на день. Була в мене дочка, вона прала людям білизну на річці. Дещо заробляла й вона, і вдвох ми якось перебивалися. Їй, сердешній, теж доводилося сутужно. Цілий день гнеш спину над ночвами, мокра до пояса, під дощем, під снігом, під холодним вітром; навіть як ударить мороз – однаково треба прати, декотрі люди мають небагато білизни і не можуть ждати; якщо не випереш їм, утратиш замовників. Ночви дерев’яні, дошки припасовані погано, і вода ллється просто на тебе. Спідниця наскрізь мокра. Холод пробирає до кісток. Вона поверталась додому о сьомій вечора і зразу лягала спати – дуже-бо стомлювалася. Чоловік бив її. Вона померла. Ось так. Я сказав правду. Спитайте у людей, якщо не вірите.

      А в кого спитайте? Який же я дурний! Париж – це безодня. Хто там знає дядька Шанматьє? Але я ж назвав пана Балу. Знайдіть пана Балу. А то я зовсім не розумію, чого вам від мене треба.

      Старий замовк, але лишився стояти. Він виговорив усе це хрипким і грубим голосом, з якоюсь простодушною дратівливістю. За кожною фразою він махав рукою, наче дроворуб, який розколює поліно. Коли він замовк, юрба вибухнула сміхом. Він витріщився на людей і, нічого не розуміючи, зареготав і сам.

      То була зловісна картина.

      Голова суду, чоловік співчутливий і доброзичливий, нагадав «панам присяжним», що вищезгаданого Балу, колишнього хазяїна возовні, на якого посилається підсудний, розшукати не змогли, оскільки він збанкрутував, де перебуває нині, з’ясувати не пощастило. Потім, обернувшись до Шанматьє, суддя сказав:

      – Підсудний, ви повинні зрозуміти, що становище у вас тяжке. У ваших же інтересах я закликаю, щоб ви чітко відповіли зараз на два головні запитання. По-перше, чи перелізли ви через мур до чужого садка і вкрали там гілку з яблуками? По-друге, чи справді ви колишній каторжник Жан Вальжан?

      Підсудний кивнув головою, наче зрозумів, чого від нього хочуть, розтулив рота, обернувся до голови суду і сказав:

      – По-перше…

      Потім він подивився на свого кашкета, подивився в стелю й замовк.

      – Підсудний, – суворо мовив прокурор, – зважте, що ви не відповідаєте на поставлені запитання. Ваша розгубленість зраджує вас. Цілком очевидно, що ви не Шанматьє, що ви колишній каторжник Жан Вальжан, який спочатку сховався під прізвищем своєї матері «Матьє». Цілком очевидно, що ви вкрали яблука з чужого саду. Панове присяжні не дадуть себе ошукати.

      Тут підсудний, який уже був сів, підхопився на ноги.

      – Ви злий чоловік! – викрикнув він. – Ось що я вам скажу. Я нічого не крав. Я підібрав ту гілку з яблуками на землі, не знаючи, що вона завдасть мені стільки лиха. Ось уже три місяці я в тюрмі. І всі мені торочать: «Признавайся!» Я не знаю, чого від мене хочуть, я не вчився наук, я чоловік бідний. Я не знаю, хто такі Жан Матьє і Жан Вальжан. Я працював у пана Балу, на Лікарняному бульварі. Мене звуть Шанматьє. Я справді бував в Оверні й у Фаверолі. Ну то й що? Хіба в Оверні чи у Фаверолі живуть тільки ті, хто побував на каторзі? І чого ви всі напали на

Скачать книгу