LITMIR.BIZ

Скачать книгу

пристрасть до читання охолола, знічев’я я читав усе потроху. Особливо мені сподобався «Глядач» і дав мені багато користі. Абат де Гувон навчив мене читати не так жадібно, але вдумливіше: таке читання давало більше поживи моєму розуму. Я привчив себе міркувати про стиль, про витончені звороти мови, навчився відрізняти чисту французьку мову від місцевих говірок. Так, наприклад, я позбувся однієї орфографічної помилки, властивої всім уродженцям Женеви, завдяки оцим двом віршам з «Генріади»:

      Soit qu’un ancien respect pour le sang de leurs maîtres

      Parlât encore pour lui dans le coeur de ces traîtres1.[42]

      Слово «parlât», що здивувало мене своїм правописом, показало мені, що в третій особі умовного способу треба писати літеру t, тоді як досі я писав і вимовляв «parla», як минулий доконаний.

      Іноді я розмовляв з матусею з приводу прочитаного, іноді читав їй уголос: це дуже тішило мене, а разом з тим читання гарних книг дало мені користь. Я вже говорив, що пані де Варенс мала освічений розум. Тоді він був ще в своєму розквіті. Багато письменників намагалися їй сподобатися і навчили її розумітися на літературних творах. Смак у неї був, якщо можна так висловитися, трохи протестантський; вона одно говорила про Бейля і вельми шанувала Сент-Евремона, який давно помер для Франції. Та це не завадило їй знати гарну літературу і добре говорити про неї. Вона здобула виховання у добірному товаристві і, приїхавши до Савойї ще юною, у приємному спілкуванні з місцевою знаттю позбулася того манірного тону мешканців кантону Во, де жінки вважають дотепність ознакою світськості й уміють говорити лише епіграмами.

      Хоча вона бачила придворне життя мимохідь і встигла лише окинути його швидким поглядом, їй цього цілком вистачило, щоб зрозуміти його. Вона назавжди зберегла там друзів і, незважаючи на приховану заздрість і балачки, викликані її поведінкою та боргами, так і не втратила своєї пенсії. Вона знала вище товариство й уміла робити висновки з того, що бачила. Ці висновки були улюбленою темою її розмов, і, зважаючи на мої химерні ідеї, якраз подібні настанови були мені потрібні над усе. Ми разом читали Ля Брюєра, він подобався їй більше, ніж Ларошфуко – автор книги сумної і невтішної, а надто за молодих літ, коли ми не любимо бачити людину такою, якою вона є. Моралізуючи, вона іноді розгублювалася в довгих міркуваннях, але я цілував її вуста або руки, набирався терпіння, і її довгі тиради не наганяли на мене нудьгу.

      Таке життя було надто солодким, аби тривати довго. Я це відчував, і лише страх, що воно закінчиться, затьмарював моє щастя. За жартами матуся вивчала мене, спостерігала за мною, розпитувала й укладала безліч планів мого майбутнього, без яких я чудово міг би обійтися. На щастя, не досить було вивчити мої схильності, мої смаки, мої маленькі таланти: треба було або знайти, або створити можливість дістати з них користь, а для цього потрібен був час. Перебільшена думка цієї бідної жінки про мої переваги відсовувала мить їх реального застосування, роблячи її розбірливішою у виборі засобів. Одне слово, усе йшло згідно з моїми бажаннями завдяки її гарній думці

Скачать книгу