Сповідь - Жан-Жак Руссо

Скачать книгу

погано переносила перший запах супу та інших страв, він доводив її майже до непритомності, і напад огиди минав не скоро. Потроху вона давала собі раду, починала розмовляти, але нічого не їла. І лише через півгодини куштувала перший шматочок. За такий час я тричі устиг би пообідати, моя трапеза закінчувалася задовго до того, як вона лише починала свою. За компанію я знову починав їсти, тож їв за двох, і це мені не вадило. Я тим дужче віддавався солодкому почуттю достатку, яке переживав поруч з нею, що до цього достатку не домішувалося найменшої тривоги про засоби для його підтримання. Ще не будучи цілком посвячений у її справи, я думав, що вона завжди зможе жити так, як живе тепер. Згодом я мав у її будинку ті самі радості життя, але, краще знаючи реальний стан справ і бачачи, що витрати перевищують доходи, вже не міг тішитися ними з колишнім спокоєм. Передбачливість завжди отруювала мені втіху. Даремно я заглядав у майбутнє, я ніколи не міг уникнути його.

      З першого ж дня між нами запанувала найніжніша невимушеність, і такою вона залишалася до кінця її життя. Вона називала мене «маленький», я звав її «матуся», і ми назавжди залишилися одне для одного «маленьким» і «матусею», навіть коли час майже стер різницю в нашому віці. Я вважаю, що ці два імені чудово передають стиль і простоту нашого ставлення одне до одного і особливо наших сердечних стосунків. Вона була для мене найніжнішою матір’ю, що ніколи не шукала втіхи для себе, а завжди дбала про моє благо. До моєї ж власної прихильності хоча й домішувалася чуттєвість, але не змінювала її природи, а лише робила її ще вишуканішою, оп’яняючи мене усвідомленням молодості і краси моєї матусі, яку мені приємно було пестити. Я кажу «пестити» в буквальному розумінні, бо вона не шкодувала для мене поцілунків і найніжніших материнських пестощів, і мені ніколи не спадало на думку зловживати ними. Читач зауважить, що врешті-решт ми перейшли до стосунків дещо інших, – згоден, але треба почекати, я не можу розповісти все одразу.

      Мить нашої першої зустрічі залишилася єдиною воістину пристрасною хвилиною, та й викликане було моє хвилювання здивуванням. Мої нескромні погляди ніколи не проникали під її шийну хусточку, хоча ледь прихована округлість у цьому місці могла б привернути мою увагу. Не відчуваючи поруч з нею ні поривів, ані бажань, я перебував у чудовому спокої і тішився сам не знаючи чим. Я прожив би так усе своє життя і навіть вічність, не нудьгуючи жодної миті. З нею однією я ніколи не почував тієї сухості в розмові, яка перетворює для мене на тортури обов’язок підтримувати її. Наші розмови на самоті були не розмовами, а радше невичерпною балаканиною, припинити яку могло лише чиєсь втручання. Тепер уже не треба було змушувати мене говорити, – радше, треба було просити мене помовчати. Обмірковуючи свої плани, вона часто впадала у мрійливість. Що ж! Я дозволяв їй мріяти, замовкав і, споглядаючи її, був найщасливішим зі смертних. У мене була ще одна дуже дивна звичка. Не домагаючись від неї особливих пестощів наодинці, я, проте, невпинно шукав їх і тішився ними з пристрастю,

Скачать книгу