Сповідь - Жан-Жак Руссо

Скачать книгу

яким я тепер тішився, було почуття новоздобутої свободи. Після довгого рабства я знову став паном самому собі і своїм вчинкам. Я опинився серед великого міста і думав, що мені неважко буде відшукати в ньому засоби для життя, що тут живуть багато знатних людей, які, дізнавшись про мої таланти і чесноти, не забаряться привітно прийняти мене. Крім того, я міг і почекати, бо двадцять франків, що лежали в кишені, здавалися мені невичерпним скарбом. Я міг розпоряджатися ними на свій розсуд, не даючи нікому звіту. Вперше я виявився таким багачем. Отже, я був далекий від того, щоб засмучуватись і лити сльози, я лише змінив надії, а моє самолюбство нітрохи не постраждало. Ніколи ще я не почувався таким упевненим і спокійним. Я вважав, що вже майже досяг своєї мети і повинен дякувати за це лише собі самому.

      Щонайперше я постарався задовольнити свою цікавість і обійти все місто, хоч би лише задля того, аби скористатися своєю свободою. Я ходив дивитися, як розставляють варту, і мені дуже сподобалися військові гармати. Я ходив за процесіями, бо мене приваблював церковний спів. Я пішов подивитися на королівський палац і підходив до нього зі страхом, але, побачивши, як туди входять інші, увійшов і я, мене не зупинили. Можливо, цією ласкою я мав завдячувати маленькому сувою, який ніс під пахвою. Так чи інакше, опинившись у палаці, я дуже багато забрав собі в голову і вже дивився на себе майже як на його обивателя. Нарешті, я втомився, виголоднів, було спекотно. Я зайшов до молочниці, мені дали кислого молока і дві хрумкі скибки чудового п’ємонтського хліба, який я люблю, як ніякий інший, це й стало моїм обідом за п’ять-шість сольдо, який виявився одним з найсмачніших у моєму житті.

      Мені довелося пошукати собі прихистку. Знайти його виявилося неважко, адже я вже досить добре говорив по-п’ємонтськи, і мене розуміли. Я передбачливо вибрав собі приміщення, яке більш відповідало вмісту мого гаманця, ніж моїм смакам. Мене послали на вулицю По до солдатки, що брала по одному сольдо за ніч із слуг, які залишилися без місця. У неї знайшлося порожнє ліжко, і я влаштувався в неї. Вона була молода і недавно вийшла заміж, хоча у неї вже було п’ятеро чи шестеро дітей. Мати, діти і постояльці спали в одній кімнаті, і так тривало весь час, поки я в неї залишався. То була добра жінка, що лаялася, як візник, завжди обшарпана й нечесана, але м’якосерда й люб’язна. Вона заприязнилася зі мною і навіть стала мені у пригоді.

      Я провів багато днів, насолоджуючись свободою і задовольняючи свою цікавість – а більше нічого. Я тинявся містом та його околицями, оглядаючи і відвідуючи все, що здавалося мені новим і цікавим; а для молодого хлопця, який щойно вийшов з ув’язнення і ніколи не був у столицях, таким було геть усе. З особливою акуратністю я відвідував двір і регулярно бував щоранку на королівській месі. Я тішився, бачачи себе в одній каплиці з монархом та його почтом; але потяг до музики, що почав у мене виявлятися, відігравав більшу роль у моїй старанності, ніж урочистість двору, яка недовго вражає, якщо її побачити раз і потім знову все тією ж.

Скачать книгу