Сповідь - Жан-Жак Руссо

Скачать книгу

мені доволі гарненькою. Вона була майже мого віку, можливо, на рік чи два старша. Кілька разів я ловив на собі погляд її лукавих оченят. Це викликало у мене деяке бажання познайомитися з нею, але за два місяці, що вона ще залишалася в цьому домі, вже до цього провівши в ньому три місяці, мені жодного разу не вдалося до неї підійти, так пильно опікали її наша стара тюремниця і святий отець, який ревно трудився над її напученням, але, очевидячки, досяг невеликих успіхів у цій справі. Мабуть, вона була дуже тупа, хоча такою і не здавалася, бо ніколи ще навчання не тривало так довго. Святий чоловік усе ніяк не визнавав її готовою до виголошення зречення. Вона занудьгувала в ув’язненні і захотіла покинути притулок, байдуже, ставши християнкою чи ні. Довелося зловити її на слові, поки вона ще погоджувалася, зі страху, щоб вона не обурилася й не відмовилася від свого наміру.

      Маленька громада зібралася на честь новоприбулого. Нам прочитали коротке напучення. Мені пропонувалося гідно відповісти на виявлену Богом ласку, а інших запрошували сприяти мені молитвою та настановляти мене прикладом. Після чого наші непорочні діви повернулися до своєї загороди, а я мав час уволю надивуватися з тієї, в якій опинився сам.

      Наступного ранку нас зібрали для нового настановлення, і ось тоді я вперше задумався про крок, який мені належить зробити, і про свої вчинки, які мене до нього привели.

      Я вже говорив, повторюю тепер і повторю, мабуть, ще не раз те, в чому незмінно переконаний: якщо яка дитина і здобувала коли-небудь здорове й розумне виховання, то такою дитиною був я. Народжений у сім’ї, яка виділялася своїми звичаями із загального рівня народу, я отримував тільки уроки мудрості та приклади честі від усіх своїх рідних. Мій батько, хоча й любитель утіх, відзначався не лише безумовною чесністю, а й релігійністю. Увічливий у товаристві і християнин у сім’ї, він рано збудив у мені гарні почуття, притаманні йому. Всі три мої тітки були розважливі і доброчесні, дві з них відзначалися святобливістю, а третя, сповнена водночас грації, розуму й почуттів, була, мабуть, благочестивіша за двох перших, хоча й менше виставляла це напоказ. Із лона такої шановної сім’ї я перейшов до пастора Ламберсьє, який, хоча і церковник і проповідник, вірив у душі і чинив майже так само добре, як говорив. Лагідними й розумними повчаннями він і його сестра викохували в мені ті зачатки благочестя, які побачили в моєму серці. Ці шановані люди вживали таких правильних, м’яких і мудрих засобів, що я ніколи не нудьгував під час проповіді, завжди йшов з неї внутрішньо розчуленим і ухвалював рішення жити добре, які рідко порушував, якщо про них пам’ятав. Святобливість тітки Бернар набридала мені дужче, бо вона перетворила її на ремесло. У хазяїна я й поготів не думав про релігію, хоча не змінював своїх думок. Я не зустрів молодих людей, які могли б розбестити мій розум. Я став гульвісою, але не вільнодумцем.

      Отже, я був настільки релігійний, наскільки могла бути релігійною дитина мого віку. Я був навіть більш релігійний,

Скачать книгу