ТОП просматриваемых книг сайта:
Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь). Франческо Петрарка
Читать онлайн.Название Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-6979-5
Автор произведения Франческо Петрарка
Володимир Чайковський
До нащадків моє послання
[1] Можливо, тобі випало про мене почути, попри малоймовірність того, щоб негучне й незрозуміле ім’я досягло віддалених місць і часів. Тож, либонь, закортить тобі дізнатися, що за чоловік я був і заради чого творились мої праці – ті, яких слава протривала до твоєї доби, або й ті, від яких сама тільки назва збереглася.
[2] Проте судження людські щодо першого різнитимуться: частенько поговір народжується не з істини, а з красного слівця; і ні хвала, ні осуд меж не знають. Був я одним з отари простих смертних, такий самий чолов’яга, як ви, походження ні надто високого, ні низького, але – як Август про себе сказав[14] – з родини стародавнього кореня. Вдачу, від природи, мав я приязну і скромну настільки, наскільки спромігся уникнути причепливого впливу звичаїв.
[3] Юність мене баламутила, молодість знаджувала, старість, навпаки, виправила мене, показавши наочно правдивість істини, яку ще задовго до того вичитав у мудрих: молоді роки і любострастя – то суцільна марнота. Чи, сказати б, напоумив мене сам Творець Віку й Віковічності, який часом дозволяє смертним у нікчемній їхній гордині збитися з путі істинної, щоб, принаймні згодом, усвідомивши скоєні гріхи, вони пізнали себе.
[4] Замолоду тіло я мав не стільки кремезне, скільки вправне. А зовнішність моя не стільки відзначалася винятковою вродою, скільки приваблювала юнацькою свіжістю: чиста, ледь смаглява шкіра, живі очі, що до старості зберігали відмінну гостроту зору – аж, доволі несподівано, на сьомому десятку я таки змушений був, усупереч власному бажанню, призвичаюватись до окулярів.[15] Завше цілком здорове, тіло моє на старості взяли в облогу звичайні для літнього віку недуги.
[5] Багатством я завжди нехтував: не стільки з відрази до самого багатства, скільки з відрази до клопотів, його неодмінних супутників. Ані не мав я потреби в ньому, щоб тішити себе розкішними стравами, бо, харчуючись скромно і простою їжею, жив ліпше за всіх послідовників Апіція,[16] з їхніми вишуканими трапезами.
[6] Бенкети, як їх заведено називати і які насправді є ворожими скромності і добрим звичаям пиятиками, мене ніколи не приваблювали. Обтяжливою і марною справою видавалось мені скликати заради цього товариство, а надто ж – самому приставати на такі запрошення. Інша річ – застілля зі щирими друзями, несподіваний прихід яких завжди спричиняв мені невимовне задоволення, оскільки без співтрапезника я не дуже охоче навіть сідав до столу. Так само не любив я надмірної пишності, не тільки за її вадливість і несумісність зі смиренням, а ще й тому, що вона обтяжлива і ворожа спокою.
[7] Замолоду знемагав я від пристрасного, але єдиного і шляхетного кохання, і страждав би від нього й донині, якби жорстока, але розсудлива смерть не згасила його й без того примерхлий жар. Хотів би я сказати, буцімто чужий мені був плотський потяг, але, сказавши так,
14
Ці слова Августа наводить Светоній у кн. 2 з «Життя дванадцяти цезарів» – творі, що залишався бестселером до початку ХХ ст.
15
Високоякісні лінзи на той час виготовлялись у Венеції, але оправа стала більш-менш зручною лише у XV ст.
16
Можливо, M. Gavius (Gabius) Apicius – епікуреєць, що зажив слави своєю гостинністю в часи Августа і Тиберія. Збереглась також праця з кулінарії «De re coquinaria» (або culinaria) у 10 книгах такого собі Апіція, що жив у третьому сторіччі.