LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що й пан Ройтберг, тільки мав змогу вільно пересуватися містом у пошуках фактів, новин та подій. Стригти обом було майже нічого. І коли «їжачок» Ройтберга та «напівбокс» Василенка перетворилися на зачіску «клану бритоголових», Зоя просто запропонувала одному завітати до неї на каву (а саме – вічно заклопотаному Василенкові), а із другим погодилася піти до ресторану «Божевільний П’єро».

      Відтоді так і повелося: чіткий графік та розподіл функцій – Василенко лагодить сантехніку та забиває цвяхи, Ройтберг завантажує холодильник. Зоя особливо не приховувала, що приймає обох. Їй навіть подобалося дратувати одного подробицями побачення з іншим. Усе одно шанси її мізерні: обидва кавалери одружені. Щоправда, за Василенка Зоя б не пішла нізащо, а от Ройтберг… Недоліків у нього було море, але ж і оленів – пара та ще й чималий приплід. Часом, коли Ройтбергова дружина була у відрядженнях, Валентин позичав Зої упряжку. Тоді вона мчала нічним містом, як Снігова королева, невпинно шмагаючи бідаку Сема по вгодованих сіро-білих боках. Бачили б її ті телезірки, той імпозантний Юзя! Скільки у неї, у Зої, пристрасті, скільки нештучного рум’янцю та здорового шаленства! Цоб-цабе!

      Тільки як повідомити світові, що ти є? Що достойна, аби до тебе навколішки задкували не тільки Марканов чи який-небудь Торчинський, але і сам віце-спікер – не тільки рідного, але й англійського парламенту?!

      Зоя солодко потягнулася та спустила ноги з ліжка.

      І раптом згадала.

      І раптом здригнулася.

      Господи! Невже те, що відбулося вчора, – правда?! І ця правда була крутіша за недавній сон.

* * *

      А відбулося ось що. Пізно увечері Зоя вже накрутила волосся на бігуді, надягла халат і збиралася дивитися «Багату Тасю» – чотириста другу серію про красиве життя давніх московитів, – коли у двері подзвонили. Був вівторок – її вільний день, який саркастичний Ройтберг охрестив «рибним».

      Отже, гість був незапланований. Стягувати бігуді не хотілося, – і Зоя накрила голову грайливою шовковою хусткою, від чого верхня частина тіла за об’ємом майже зрівнялася з нижньою. Відчинила. На порозі стояв сімнадцятирічний Бодя Ройтберг. Від нього тхнуло нефільтрованим пивом «Гармата».

      Останнім часом Бодя також часто заходив до перукарні, і його зачіска почала наближатися до батькового «їжачка».

      – Можна увійти? – нахабно промовив Бодя.

      – Я вже лягаю спати, – суворо попередила Зоя. – Ось зараз потелефоную твоїм батькам…

      – Навряд. – Бодя відсторонив її від дверей і увійшов.

      – Добре. Чого тобі?

      Запал Боді зійшов нанівець. Він укинув до рота жуйку, пожував її і видув велику кулю зеленого кольору.

      – Це – усе? – посміхнулася Зоя. – Гарні в тебе кулі виходять!

      – Зоя! – нарешті наважився Ройтберг-молодший. – Зоя…

      – Ну?!

      – Ти хочеш мати власного оленя?

      Очі Зої зблиснули.

      – Так от, я довго думав, – продовжував Бодя, –

Скачать книгу