ТОП просматриваемых книг сайта:
Історія України очима письменників. Сборник
Читать онлайн.Название Історія України очима письменників
Год выпуска 2013
isbn 978-966-03-6582-7
Автор произведения Сборник
Усередині тхнуло гниллю. Пеків камінь на вівтарі був таким, яким йому й належало бути: чорним, довгастим, гладеньким, подібним до зведеного для дії джерела чоловічої сили. Хтось залишив біля каменя підношення – ніж із красивою кістяною ручкою, срібну монету давнього ромейського карбу, засохлу руку з пальцями, розчепіреними і прикрашеними перснями.
Ці персні привернули могитичеву увагу. Він трохи знався на високих посвятах і відразу впізнав знаки на перснях. На Пековий вівтар хтось поклав руку мага з далекої землі, яку називали Місром.[2] Хрестик з петелькою на золотому персні був давнім знаком тамтешніх сонцесповідників.
«Далеко ж тебе занесло!» – віддав належне руці Лобас.
Він зняв з шиї намисто. Дороге, з червоних агатів-лалів та золотих хазарських злитків. Обережно розташував його поряд із ножем і рукою. Потім став на коліна перед Пековим каменем, взяв до рота кілька дрібних шматків волхвинного гриба. Поклав праву руку на камінь. Почав повільно, дуже повільно і зосереджено перетирати їх кутніми зубами. За тим, утримуючи в роті грибну жуйку, ковтнув зі шкіряної фляги настоянки з тирличу і кореня оману. Отрута звично обпекла горло. Могитич закрив очі і знову заходився жувати гриба. Щелепи рухалися, наче жорна. Повільні невмолимі жорна. Подумки Лобас викликав образ колоди, перекинутої через ущелину. За ущелиною уявив непроглядне і темне пасмо туману. Замурмотів примовки. Невідомо скільки часу минуло, аж поки той туман з уявного став справжнім. Живим і гірким, наче корінь оману.
Минув незнаної тривалості уривок з вічності.
Навколо колоди з'явилося й наповнилося світловою могуттю зеленкувате сяйво. Могитич очікував, що Пек вийде до нього з гіркого туману, але норовистий божок усе втнув за своїм звичаєм. У колоди виросли рисячі очі і втупилися в Лобаса.
«Привіт, жерче».
«Й тобі привіт, отче Блудень».
«Відколи ж я вам отець?»
«Просимо тебе про батьківство та дорожню опіку, бо ж осиротіли роди наші у мандрах».
«Вигнали вас, так?».
«Від дальніх земель хазарських прийшли сповідники Богомола і подолали нас не мечами, а страшними своїми вроками. Мусили ми кинути дідівську ріллю, божниці та житла. Мусили відступити на захід. Під твій благий покров, отче. Скажи, чим саме маємо тобі офірувати».
«Ти це хотів спитати, жерче?» – у Пековому голосі могитичу почулося знущання.
«Так. І ще одне».
«Запитуй». – Очі ожилої колоди налилися пурпуровим світлом.
«Чи й далі переслідуватимуть нас служительки Богомола?»
«Зупиніться у цих лісах. Матимете сім років ситого спокою. У ці роки віддаватимете мені одного хлопця з роду Тура на вершині літа й одну незайманку
[ii] Міср – давня назва Єгипту.