LITMIR.BIZ

Скачать книгу

треба, – мовила вона, пускаючи мене, – так Богові вгодно. Прощайте, сестро Сюзанно. Дайте мені розп'яття…

      Я поклала їй у руки розп'яття й вийшла.

      Обід уже закінчувався. Я звернулася до настоятельки, сказала їй при всіх черницях, у якій сестра Урсула небезпеці, квапила її переконатися в тому на власні очі.

      – Гаразд, треба побачити її, – сказала вона.

      І пішла ще з кількома, я за ними. Коли вони ввійшли до келії, бідної сестри вже не було. Вона лежала вдягнена на ліжку, голова похилилася на подушку, рот був напіврозтулений, очі сплющені, в руках – розп'яття. Настоятелька холодно глянула на неї і сказала:

      – Вона мертва? Хто б подумав, що її кінець такий близький? Чудова була дівчина. Хай задзвонять по ній і загорнуть у саван.

      Я лишилася сама в її головах. Свого горя не зумію вам змалювати, а проте я заздрила її долі. Я підійшла до неї, заплакала, поцілувала її кілька разів і закрила їй простирадлом обличчя, що починало вже змінюватись. Потім подумала про дане мені доручення. Щоб мені в цьому ділі не завадили, я почекала, поки всі пішли до церкви, тоді відчинила шафу, вийняла планку й знайшла чималенький сувій паперів, які ввечері спалила. Ця дівчина завжди була сумовита, не пригадаю, щоб вона посміхнулась коли, крім одного разу під час своєї хвороби.

      От і сама лишилась я в монастирі, на світі, бо не знала нікого, хто мною цікавився б. Про адвоката Манурі не чула нічого. Гадала, що він оступився перед труднощами або за розвагами й справами в нього з голови вийшли обіцянки, що він їх дав мені, і за це не дуже-то й сердилась на нього – я на вдачу вибачлива, усе можу простити людям, крім несправедливості, невдячності й немилосердя. Тож і вибачала, як тільки могла, адвокатові Манурі, усім світським людям, які виявили стільки прихильності під час мого позову і для яких я перестала існувати, і навіть вам, пане маркіз, – коли це до монастиря завітало наше церковне начальство.

      Воно приїздить, ходить по келіях, розпитує черниць, править звіт за матеріальне й духовне врядування і, залежно від розуміння своїх обов'язків, усуває або побільшує безлад. Тож я побачила чесного й суворого панотця Ебера з його двома молодими й співчутливими супутниками. Видно, вони пригадали, в якому сумному стані я колись з'явилася перед ними. Очі їхні зволожились, і на обличчі в них я побачила зворушення й радість. Ебер сів і мені сказав сісти навпроти себе. Два його супутники стояли за його стільцем, не зводячи з мене очей.

      Він спитав:

      – Ну, сестро Сюзанно, як з вами тепер поводяться?

      – Про мене забули, панотче, – відповіла я.

      – Тим краще.

      – Цього я тільки й бажаю, але хочу просити у вас великої ласки – покликати сюди матір-настоятельку.

      – Навіщо?

      – Бо коли вам хто-небудь поскаржиться на неї, вона неодмінно обвинуватить мене.

      – Розумію. Але скажіть мені все-таки те, що ви знаєте.

      – Благаю вас, панотче, покликати її, хай вона сама почує ваші запитання і мої відповіді.

      – Кажіть

Скачать книгу