LITMIR.BIZ

Скачать книгу

спитав він, так шарпнувшись, що його костюм мало не розсипався.

      – Невидимець! – відповів Кас і метнувся до вікна. – Нам краще втекти звідси. Він б’ється, як скажений. Ніби й справді одурів.

      За мить містер Кас був уже у дворі.

      – Боже милий! – вигукнув пройнятий жахом містер Бантінг, не знаючи, на що зважитись. Раптом він почув відчайдушну метушню в коридорі і таки наважився. Вилізши з вікна, містер Бантінг поспіхом приладнав свій костюм і подався містечком із швидкістю, на яку тільки спроможні були його коротенькі ніжки.

      ……………………………………..

      Починаючи з того моменту, коли Невидимець скрикнув від люті, а містер Бантінг дав тягу через усе містечко, послідовний опис айпінзьких подій став неможливим. Невидимець, мабуть, хотів спершу просто прикрити відступ Марвела з книгами та одягом. Але його й без того не дуже лагідну вдачу розпалив, очевидно, якийсь випадковий удар, і він став лупцювати та перекидати всіх, щоб на чомусь зігнати свій гнів.

      Уявіть собі вулицю, повну людей, що летять стрімголов, грюкання дверей і бійки за сховища. Уявіть собі, як уся ця колотнеча вплинула на несталу рівновагу дошки на двох стільцях у старого Флетчера і до яких катастрофічних наслідків це призвело. Уявіть собі налякану парочку, захоплену переполохом на гойдалці… А потім увесь цей гамір ущух; вулиця в Айпінзі з усіма прапорами та гірляндами спорожніла, якщо не рахувати розлюченого Невидимця, порозкиданих кокосових горіхів, звалених парусинових ширм і розсипаного краму торговця солодощами. Скрізь грюкали зачинювані віконниці та засуви, і єдиною ознакою, що в місті ще зосталися люди, було хіба лиш якесь око під зведеною бровою, що визирало з куточка шибки.

      Невидимець якийсь час розважався тим, що трощив вікна в заїзді «Карета й коні», а потім пожбурив вуличний ліхтар у вікно вітальні містера Грогрема. Мабуть, таки він же обірвав телеграфний дріт біля котеджу Гігінса на Едердінському шляху. Після того, завдяки своїм особливим можливостям, він зник для тамтешніх людей, і відтоді в Айпінзі його більше не бачили й не чули. Він зник назавжди.

      Але минуло мало не дві години, перш ніж хтось наважився вийти на безлюдну айпінзьку вулицю.

      XIII. МІСТЕР МАРВЕЛ ПРОСИТЬ ДАТИ ЙОМУ ВІДСТАВКУ

      Вже западали сутінки, і айпінгці почали полохливо позирати на руїни свого невдалого свята. У цей час за буковим гайком на шляху до Брембльгерста чвалав низенький, огрядний чоловічок в убогому циліндрі. Він ніс три книги, перев’язані якоюсь еластичною стрічкою, і пакунок у синій скатертині. На його багряному обличчі відбивався вираз жаху та втоми, і він, здавалося, страшенно поспішав. Супроводив його чийсь, не його власний, голос, і сердега щоразу корчився від дотику невидимих рук.

      – Якщо ти знову спробуєш втекти, – сказав Голос, – якщо ти ще раз насмілишся…

      – О боже! – зітхнув містер Марвел. – Всі мої плечі в синцях.

      – …то, слово честі, я тебе вб’ю, – закінчив Голос.

      – Та я ж і не пробував тікати, – запевняв Марвел, мало

Скачать книгу