Скачать книгу

помолилася?..

      – Думаєш, як ти. Тільки за дівками ганяєш… Навіть, мабуть, лоба не перехрестив.

      – Сто разів охрестив. Двічі в церкві був. Ішов утретє. Обганяв усі закутки, усі сади, усі перелази обдивився…

      – А це ж чого так розгонився?

      – Чого й чого? Все знатимете, скоро постарієтесь. Можна з вами?

      – А хто ж буде далі гасати по закутках і перелазах?

      – Вже не треба…

      – Ха-ха-ха!

      Марія не йде, а пливе. Гаряча долоня торкнулася її руки. В очах рожевий туман, у вухах «Світе тихий», шелест спадаючого сухого листка…

      – Чого ти, Маріє, замовкла? Кажи, оповідай!.. Які хлопці, які чародії очарували тебе?.. І ти, Корнію, не той зробився. Хмара на тебе звалилася чи що?..

      – Мовчи, Палажко. Ідім так тихо і слухаймо… Слухай, як гарно в церкві виспівують. Чуєш?

      Ідуть рівно, поволі. З’являється з туману завіса, згортається, розгортається, виринають сходи, ступають на них, підносяться вище й вище, спів лагідний, зоряний… Ідуть, ідуть, ідуть…

      Широкою, вкритою туманом долиною верталися додому. Мигають ліхтарі, чути гармидер, сміхи. Марію проводить Корній. Обняв її за стан, і вона мовчить. Ідуть, як дорослі, як старі. Ідуть і розважають. Корній оповідає, що про Марію в селі говорять. Цікаво. Говорять, що до неї Гнат Кухарчук збирається свататись. Марія тихо хіхікає. Смішно.

      – Ех, як піймаю того вишкварка…

      – То що?

      – Побачиш… Попадеться він у мої лапи…

      – Ну, й ти, Корнію, сердитий.

      – Переб’ю ребра і другу ногу вирву. Хай не лізе…

      Марія хіхотить. Приємно. Дійшли до зарослих ряскою, засипаних опадаючим листом копанок. Тут мочать коноплі і геть яром стелиться конопляний запах. Стежки Марії й Корнієві розходяться. Ось і перелаз, гайок, де весною соловейкові тьохи розливаються, а тепер спадає останній лист, тепер тиша, тепер вітер легко гойдає верхи струнких осичок і розчесаних берізок.

      Зупиняються і стоять. Рука Маріїна в розпеченій Корнієвій долоні. Марія схилила голову. Корній каже, що заберуть його «в москалі». Він рекрут і прийняли в матроси. Сім років служби…

      Краще б він того не казав. Марія не може стояти. Пригорнув її, і заянчали в пошлунку. Марія зів’яла, і ноги відмовлялися тримати.

      – Підеш і забудеш…

      – Забуду? Хай грім уб’є мене, коли за буду. Люблю тебе, Маріє… Чуєш?..

      Марія хоче щось сказати, але перешкоджає биття серця. Що вона почула? Боже, що це вона почула! І це каже Корній, дужий Корній… І не соромиться, і язик вільно йому повернувся.

      – Маріє? Чого ж мовчиш?.. Кажи!.. Хочу чути…

      Марія чує в серці біль. Під горло тиснуться тверді сучки, не встигає їх ковтати, здригнулася, і сльози рясно-рясно посипалися. Корній обняв, пестить, горне, цілує мокрі очі, уста і щоки.

      – Любий мій! Любий мій! – палко вишіптує Марія. І горнеться, і лине, хмелиною в’ється навколо нього. Гаряче молоде тіло, серце й душа належали тепер не їй – йому. Клялися не забути, розривалися, сходилися знов, ще цілувалися. Чому,

Скачать книгу