2061. Третя одіссея - Артур Чарльз Кларк Космическая Одиссея

Скачать книгу

польотів у Сонячній системі вимірювалася тепер тижнями, а не місяцями чи навіть роками, як раніше. Але мюонний двигун суттю своєю все ще залишався реактивним – такою собі поліпшеною ракетою, яка в загальних рисах нічим не відрізнялася від своїх «хімічних паливних» попередників. І цій ракеті для створення тяги потрібна була «робоча рідина». А найдешевша, найчистіша та найпідхожіша для цього з усіх «робочих рідин» була… звичайна вода.

      «Пасіфік спейспорт», здавалося, браку цієї корисної субстанції не відчував. Але вже в наступному після нього порту заходу – на Місяці – ситуація складалася зовсім інакше. Жодна з місій: ні «Сервейор», ні «Аполло», ні «Лýна» – не виявила там навіть сліду води. Якщо на Місяці й була коли-небудь хоча б якась своя вода (найпевніше, звісно ж, у вигляді льоду), вона – через безперервне бомбардування метеоритами протягом минулих еонів – давно вже випарувалась і розпорошилась у просторах космосу.

      У всякому разі, у це вірили селенологи, однак іще відтоді, як Галілей колись націлив був свій перший, зроблений власноруч, телескоп на Місяць, люди періодично помічали там докази протилежного. Деякі місячні гори впродовж кількох годин після настання світанку на самому Місяці блищали так сліпуче, немов були вкриті сніговими шапками. Найвідоміший випадок, пов’язаний із цим, трапився був, коли Вільям Гершель, батько сучасної астрономії, спостерігаючи якось удень за Місяцем, видима з Землі частина якого була саме оповита «місячною» ніччю, звернув увагу на неймовірно яскраве світіння на обідку величного кратера Аристарха й вирішив, що то вивергається вулкан. Та він помилявся: те, що він тоді побачив, було світлом із Землі, відбитим від тонкого та нестійкого шару паморозі на Місяці, що з водяного конденсату щоразу утворюється там за ті триста годин, протягом яких та ділянка поверхні супутника періодично буває у крижаному мороці.

      Відкриття величезних покладів льоду під поверхнею ґрунту в долині Шретера, звивистого каньйону, який ішов від кратера Аристарха, докорінно зменшило кошторис космічних перельотів. Відтепер Місяць перетворювався на своєрідну заправну космічну станцію – і саме там, де це було потрібно: на самісінькому краєчку гравітаційного поля Землі, на самісінькому початку далекої подорожі до інших планет.

      «Космос», найперший зореліт у космічному флоті Цунґа, передовсім був призначений для перевезення вантажів і пасажирів за маршрутом Земля – Місяць – Марс, а також – після доволі непростих та хитромудрих домовленостей, досягнутих із десятком організацій та урядів, – для тестування мюонного двигуна, який на той час усе ще залишався експериментальним. Побудований на космічних верфях, розташованих таки ж на Місяці, у Морі Дощів, той космічний корабель мав цілком достатню тягу, щоб без вантажу відірватися від поверхні супутника. Надалі ж він тільки літатиме від орбіти до орбіти й ніколи вже не торкнеться поверхні жодного небесного тіла. Маючи одвічну схильність до самореклами, сер Лоренс облаштував

Скачать книгу