LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ти вирішив? Та чи мало тобі твоїх багатств – он скільки худоби пасеться в степу!

      – Ні, чабани, не жебракувати я пішов. Стара з Нішапура забрала Ґир-ата. Ось і йду я за ним, одягнувшись каландаром.

      Підійшов один із пастухів.

      – Чув я, що і велика людина втрачає розум. Мабуть, правду кажуть.

      – Про що це ти? – не зрозумів Ґероґли.

      – Всі кажуть, що ти просто розгубився, ага. Але ж не на простого коня стара сіла – на Ґир-ата, прозваного Меджнун-Делі, а старій сто вісімдесят років, і сама вона вся з кулак. Та при переході з першої ж гори кінь заграє та скине її і до вечора кінь прискаче до нас. Не ходи, ага, не турбуйся даремно, залишайся тут, заночуй.

      Це дурість, звичайно, була. Але Ґероґли повірив пастухові.

      – Мабуть що залишусь, – відповів він і вирішив заночувати у пастухів.

      А чабанам тільки цього і треба – почали вони ловити, різати і оббілувати його ж баранів, взялися готувати яхну, тамдирлау, ішлеме, гомме…[46] А коли зайнявся наступний день, Ґероґли запитав:

      – Ну, чабани, прискакав Ґир-ат?

      – О ага, та звідки ж йому знати, що ти тут? Якщо він, граючи, скинув стару, то мабуть пасеться десь у горах. Піднімися на гору, поклич свого Ґир-ата, пісню йому заспівай – він почує твій голос, дивись та й прискаче.

      – Що ж, мабуть заспіваю, – вирішив Ґероґли і почав лізти на гору.

      А пастухи за його спиною перешіптуються:

      – Спритно ми ошукали його! Не можемо до мейхани твоєї прийти, привітати тебе, так хоч тут, в горах, спів твій почуємо, з нас і цього буде досить…

      А Ґероґли вибрався на гору і заспівав, викликаючи Ґир-ата:

      Мати твоя з авутів, батько твій рід веде

      Від білих, могутніх птахів. Будь-який джигіт

      Забуде багатство і розум заради тебе,

      Вирощений мною в Чандибілі, Ґир-ат, прийди!

      Високий твій круп, суха твоя голова,

      З четвертого року на п'ятий – життя твоє,

      У день жорстокого бою – товариш мій,

      Вирощений мною в Чандибілі, Ґир-ат, прийди!

      Весна цвіла, коли йшов Ґир-ат.

      Очі твої в сльозах, копита в пилюці,

      Підла донька Пірси забрала тебе,

      Вирощений мною в Чандибілі, Ґир-ат, прийди!

      Щастя було би сісти на тебе верхи,

      Зла стара баба викрала тебе,

      Друг твій, Ґероґли, страждає без тебе,

      Вирощений мною в Чандибілі, Ґир-ат, прийди!

      Та де там – не прискакав Ґир-ат!

      – Щоб ти пропав, через тебе я цілісінький день втратив, – сказав Ґероґли, спустився з гори і пішов своєю дорогою. Йшов він, ішов та й дійшов до річки Араз. Глянув – стрімка течія.

      – О боже, покровителю мій, як тут бути? На Ґир-аті річку перескочити нічого не варто. А зараз, видно, треба шукати брід.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney,

Скачать книгу