LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Ви що, мене в чомусь підозрюєте? – запинаючись, промовив Карпов.

      «Переляк у поєднанні з обуренням – багато про що говорить».

      Із сусідньої аудиторії вивалила група студентів, пройшла повз, голосно обговорюючи початок завтрашнього карантину. Ще мить – і з кафедри філософії (де Єгор і знайшов свого свідка) вийшли викладачі. Дві жінки років сорока в потворних окулярах зупинилися неподалік, ледь ковзнувши поглядом по Карпову та його гостеві. Вони стиха про щось балакали, та по напруженій поставі Скляр безпомилково визначив: дослухаються.

      Єгор подумки усміхнувся: «Цікавість вбила кицьку».

      З початком перерви в коридорі стало надто гамірно й двом чоловікам довелося пошукати спокійнішого місця. Колеги Карпова з досадою подивилися їм вслід, розуміючи, що намір дізнатися, що до чого, провалився. Врешті поліцейському та його свідку вдалося більш-менш усамітнитися, відійшовши в кінець довгого коридору до вікна.

      – То де ви були, ви так і не відповіли? – суворо промовив Єгор. Слідчий сканував кращого приятеля Павелкова очима, намагаючись вирахувати, чи йому казатимуть правду.

      – Вдома, – стенув той плечима.

      Він не отримав відповіді, яка б підтвердила чи спростувала його підозри. Та воно й не потрібно: чіпкий погляд поліцейського сказав все за свого власника.

      – Хто може це підтвердити?

      – Ніхто. Я сам живу. Я весь день перевіряв контрольні студентів і писав дисертацію.

      Хлопець дивився на Єгора знизу вверх, і подумки Скляр кепкував з цього переляканого Дон Жуана. А ще, його страшенно цікавило, чого той боїться.

      – Але я не вбивав Андрюху. Навіщо мені це? – затараторив, у той час, як Скляр продовжував безмовно дивитися на нього.

      Єгор відповів не відразу.

      – Коли ви востаннє бачили його? – нарешті поцікавився слідчий.

      – Минулого тижня, – Карпову відлягло, коли слідчий нарешті заговорив.

      Мовчанка поліцейського лякала значно більше.

      – Точніше.

      – На позаминулих вихідних. У неділю. Зустрілися випити пиво.

      Карпов хотів щось додати, та раптом запнувся. Скляр запам’ятав цю паузу.

      – Де ви були? Де пили пиво?

      – У Броварні на Грушевського.

      – У його машині знайдено ваші відбитки.

      Насправді поліція поки що змогла встановити лише одну з трьох осіб, чиї відбитки знайшли в машині. І вони належали не Карпову. Та Єгор вирішив піти ва-банк.

      – І чого б це? – іронічно поцікавився Карпов. – Ми з ним приятелювали. Я неодноразово їздив з ним у його автівці.

      – Ви сварилися з ним останнім часом? Мали якісь конфлікти?

      – Та н-ні. Ми ніколи не сварилися, ми ж приятелювали, – стенув плечима чоловік.

      Сунув руки до кишені, проте майже відразу вийняв та схрестив на грудях.

      «Схрещені руки – захисна реакція. Чого ти боїшся, га?»

      Скляр мовчки вдивлявся в обличчя хлопця. Ось доглянута борода чорного кольору, вуса, почервонілі від

Скачать книгу