Вальдшнепи - Микола Хвильовий Рідне

Скачать книгу

готувались до обіду. На підлозі валялись стоси папірців, ганчірок і білизни. Він зупинився біля дверей і дивився на баришень, що рились у барахлі, напихаючи ним свої саквояжі. Саме тоді до нього й підійшла Ганна (він потім узнав, що це Ганна). Вона з тоскою здавила свою голову й притулилась до дверей. Тоді він вийняв із кобури бравнінґа й підійшов до однієї скрині, де вовтузились барахольщики. Він вистрелив одній баришні в карк. Того ж дня чека розстріляла ще кількох мародерів, і того ж дня Ганна зійшлася з Дмитрієм.

      – Це і все? – сказала Аґлая, коли Карамазов зупинився. – Ти скінчив свою історію?

      – Мабуть, усе! – кинув Дмитрій, знову відчувши якусь ніяковість («і справді, навіщо ця зайва одвертість?»).

      – Коли все, то мені й цього досить… Я від тебе більше нічого не потребую.

      – Ну, так як же: люблю я свою дружину, чи ні? – вимушено усміхнувся Карамазов.

      – Про це ти почуєш за якісь два-три тижні, – цілком серйозно сказала Аґлая. – А поки що давай і справді перейдемо на іншу тему.

      Вона взяла його голову й положила її на свої коліна. Карамазов здригнув: приїсний запах духів і троянд туманив йому мозок. Біла лапа південного сонця різала очі й денна кімнатна тиша викликала млость. Дмитрій майже несподівано для себе почав обережно гладити Аґлаїне коліно й, можливо тому, що вона ніяк не реагувала на це, він за кілька хвилин схопив в обійми її ноги й, тихо скрикнувши, вп’явся зубами в її м’яке тіло.

      – Що з тобою? – суворо сказала Аґлая і з силою відштовхнула його від себе. – Що з тобою, Дімі?

      Карамазов підвівся. Він блукав розгубленими очима по стелі й здавалось, що він от-от кинеться на підлогу й заб’ється в припадку епілепсії.

      – Що з тобою, Дмитрій? – промовила Аґлая вже ласкавим голосом. – Як ти зважився на такий вчинок?.. І до того з жінкою, що з нею, порівняно, так недавно познайомився? Знаєш, я не чекала від тебе такої хоробрости!.. Чи, може, ти мене прийняв за баришню легкої поведінки? Ну?.. Чого ж ти мовчиш?

      – Пробач мені! – ледве промовив Карамазов. – Я це зовсім несподівано зробив.

      Аґлая поправила своє рожеве плаття, підвелася з канапи й сказала:

      – А що буде, як я розповім про це Ганні? Ну?

      Дмитрій не відповів. Тоді Аґлая підійшла до нього і взяла його обличчя в свої руки:

      – Ну, нічого, – сказала вона. – Я на тебе не ображаюсь. Більше того – скажу одверто – мені навіть приємно було, що ти вкусив мене. Я переконалась, що ти є такий палкий, яким намалювала тебе моя уява. Чуєш?.. Я не ображаюсь!

      Карамазову прийшла мисль, що дівчина просто жартує з ним. Вона, мабуть, і справді не проти того, щоб він узяв її, але він, Карамазов, страшенно мамулуватий мужчина й не знає, як поводитись із такими цікавими жінками. Треба бути більш рішучим, впертим, і все буде гарно. Він узяв її руку й спитав:

      – Ти дозволяєш мені говорити з тобою так, як я того хочу?

      – Будь ласка! – кинула Аґлая, не одриваючи очей від його обличчя. – Що ти думаєш мені сказати?

      Дмитрій

Скачать книгу