Я (Романтика) - Микола Хвильовий Рідне

Скачать книгу

Навіщо ця мелодрама?

      Мій наївний Андрюша хотів бути на цей раз проникливим. Але він помилився.

      Я (грубо):

      – Провалівай!

      Андрюша й на цей раз зблід.

      Ах, цей наївний комунар остаточно нічого не розуміє. Він буквально не знає, навіщо ця безглузда звіряча жорстокість. Він нічого не бачить за моїм холодним дерев’яним обличчям.

      Я:

      – Дзвони в телефон! Узнай, де ворог!

      Андрюша:

      – Слухай!..

      Я:

      – Дзвони в телефон! Узнай, де ворог!

      У цей момент над маєтком пронісся із шипінням снаряд і недалеко розірвався. Забряжчали вікна, і луна пішла по гулких порожніх княжих кімнатах.

      У трубку передають: версальці насідають, вже близько: за три верстви. Козачі роз’їзди показалися біля станції: інсургенти відступають. – Кричить дальній вокзальний ріжок.

      …Андрюша вискочив. За ним я.

      …Куріли далі. Знову спалахували димки на горизонті. Над городом хмарою стояв пил. Сонце-мідь, і неба не видно. Тільки горова мутна курява мчала над далеким небосхилом. Здіймалися з дороги фантастичні хуртовини, бігли у височінь, розрізали простори, перелітали оселі й знову мчали і мчали. Стояло, мов зачароване, передгроззя.

      …А тут бухкали гармати. Летіли кавалеристи. Відходили на північ тачанки, обози.

      …Я забув про все. Я нічого не чув і – сам не пам’ятаю, як попав до підвалу.

      Із дзвоном розірвався біля мене шрапнель, і надворі стало порожньо. Я підійшов до дверей і тільки-но хотів зиркнути в невеличке віконце, де сиділа моя мати, як хтось узяв мене за руку. Я повернувся:

      – Дегенерат.

      – От так стража! Всі повтікали!. хі… хі…

      Я.

      – Ви?

      Він:

      – Я? О, я! – і постукав пальцем по дверях.

      Так, це був вірний пес революції. Він стоятиме на чатах і не під таким огнем! Пам’ятаю, я подумав тоді:

      – «це сторож моєї душі» і без мислі побрів на міські пустирі.

      …А над вечір південну частину околиці було захоплено. Мусили йти на північ, залишити город. Проте інсургентам дано наказа задержатись до ночі, і вони стійко вмирали на валах, на підступах, на роздоріжжях і в мовчазних закутках підворотень.

      …Але що ж я?

      …Ішла спішна евакуація,

      ішла чітка перестрілка,

      і я остаточно збивався з ніг!

      Палили документи. Одправляли партії заложників. Брали решту контрибуцій…

      …Я остаточно збивався з ніг!

      …Але раптом виринало обличчя моєї матері, і я знову чув зажурний і впертий голос.

      Я одкидав волосся й поширеними очима дивився на міську башту. І знову вечоріло, і знову на півдні горіли оселі.

      …Чорний трибунал комуни збирається до побігу. Навантажують підводи, бредуть обози, поспішають натовпи на північ. Тільки наш самотній панцерник завмирає в глибині бору й затримує з правого флангу ворожі полки.

      …Андрюша десь ізник. Доктор Тагабат спокійно сидить на канапі й п’є вино. Він мовчки стежить за моїми наказами й зрідка іронічно поглядає на портрет князя. Але цей погляд я відчуваю саме на собі, і він мене нервує й непокоїть.

      …Сонце

Скачать книгу