Я (Романтика) - Микола Хвильовий Рідне

Скачать книгу

нову групу версальців, здається, всі черниці, вони на ринку вели одверту агітацію проти комуни.

      Я входив у ролю. Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна кваліфікувати, як надзвичайний екстаз.

      Я гадаю, що в такім стані фанатики йшли на священну війну.

      Я підійшов до вікна й сказав:

      – Ведіть!

      …В кабінет увалився цілий натовп черниць. Я цього не бачив, але я це відчував. Я дивився на город. Вечоріло. – Я довго не повертався, я смакував: всіх їх через дві години не буде! – Вечоріло. – І знову передгрозові блискавиці різали краєвид. На дальньому обрії за цегельнею підводились димки. Версальці насідали люто й яро – це передають у телефон. На пустельних трактах зрідка виростають обози й поспішно відступають на північ. У степу стоять, як дальні багатирі, кавалерійські сторожові загони.

      Тривога.

      У городі крамниці забиті. Город мертвий і йде в дику середньовічну даль. На небі виростають зорі й проливають на землю зелене болотяне світло. Потім гаснуть, пропадають.

      Але мені треба спішити! За моєю спиною група черниць! Ну да, мені треба спішити: в підвалі битком набито.

      Я рішуче повертаюсь і хочу сказати безвихідне:

      – роз-стрі-лять!..

      але я повертаюсь і бачу – прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати, з очима Марії.

      Я в тривозі метнувся вбік: що це – галюцинація? Я в тривозі метнувся вбік і скрикнув:

      – Ти?

      І чую з натовпу женщин зажурне:

      – Сину! мій м’ятежний сину!

      Я почуваю, що от-от упаду. Мені дурно, я схопився рукою за крісло й похилився.

      Але в той же момент регіт грохотом покотився, бухнувся об стелю й пропав. То доктор Тагабат:

      – «Мамо»?! Ах ти, чортова кукло! Сісі захотів? «Мамо»?!!

      Я вмить опам’ятався й схопився рукою за мавзер.

      – Чорт! – і кинувся на доктора.

      Але той холодно подивився на мене й сказав:

      – Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з «мамою» (він підкреслив «з мамою»), як умів розправлятися з іншими.

      І мовчки одійшов.

      …Я остовпів. Блідий, майже мертвий, стояв я перед мовчазним натовпом черниць із розгубленими очима, як зацькований вовк. (Це я бачив у гігантське трюмо, що висіло напроти.)

      Так! – схопили нарешті й другий кінець моєї душі! Вже не піду я на край города злочинно ховати себе. І тепер я маю одно тільки право:

      – нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне «я».

      І я голови не загубив.

      Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну?

      …Я здавив щелепи, похмуро подивився на матір і сказав різко:

      – Всіх у підвал. Я зараз буду тут.

      Але не встиг я цього промовити, як знову кабінет задрижав од реготу.

      Тоді я повернувся до доктора й кинув чітко:

      – Докторе Тагабат! Ви, очевидно, забули, з ким маєте діло? Чи не хочете й ви в штаб Духоніна… з цією сволоччю) – я махнув рукою в той бік, де стояла моя мати, і мовчки вийшов із кабінету.

      …Я за собою нічого

Скачать книгу