ТОП просматриваемых книг сайта:
Брутальний лікар. Ніка Нікалео
Читать онлайн.Название Брутальний лікар
Год выпуска 2020
isbn 978-617-12-8119-6, 978-617-12-8261-2, 978-617-12-8262-9
Автор произведения Ніка Нікалео
Жанр Современные любовные романы
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Мам, я маю все необхідне. Не переймайся. Їдьте додому. І відпочивай більше: ти маєш втомлений вигляд, – стурбовано зауважив Назар.
– Так і є. Дорога мене виснажує.
– Ну, дорогі мої, то будемо рушати. Ще ж і кордон перетнути треба. Сподіваюся, прикордонники звернуть увагу на наші лікарняні документи й процедуру перетину пройдемо швидко, – сказав Сергій, схвильований Вікиною блідістю, і пішов до бару розрахуватися.
Засніжене місто дуже нагадувало Львів. Ратуша, старі будинки, люди, флер славного цісарського минулого і той же аромат кави, до якого допасовувався ще один – цинамону й гвоздички, що їх так люблять використовувати у випічці поляки. Гурмани! З ними можуть змагатися лише французи, хоча… Ніщо не буде таким близьким і милим серцю, як те, що рідне, своє: ну, де ще ти здибаєш такий сирник із родзинками, маком, присмачений справжньою шоколадною поливкою, як не у Львові?! Вікторію цей спогад завжди зігрівав і створював затишок. Куди тим французам!
Дорогою Віка задрімала, і їй знову наснилася її маленька дівчинка.
І знову старий сон. Дитина раптом виникла посеред лабіринту сяючої білизнú стін, вузькі проходи яких щедро заливало сонячне світло.
– Не бійся, – тихенько сказала вона. – Іди за мною!
І Вікторія знову пішла, як і минулого разу, намагаючись дотягнутися і вхопити її за руку, яку дитина тримала позаду, вказуючи йти за собою. Та не давалася вхопити. Віка покірно плелася, дівчинка зникала за одним поворотом і вигулькувала за іншим, повсякчас гублячи свою візаві, але не покидаючи її надовго. Її русяве волосся маяло й іскрилося від сонячних зайчиків, переливаючись усіма барвами жовтого й рудого, тоненькі пальчики тремтіли, наче від холоду, а хода була легкою й невагомою, ніби вона летіла над землею, не торкаючись маленькими ступнями піску. Лабіринт час од часу пропускав у себе краєчок синього моря й обрію над ним. Та дівчинка туди не звертала, а далі йшла вузькими проходами. Нарешті вони дісталися невеличкої, але просторої площі з ракушняку. І тут сон став трохи іншим, аніж попереднього разу. Нікого довкруж – лише спека, пісок і картина Тиціана із зображенням Богородиці.
Образ стояв поруч, спертий на високу дорійську колону посеред площі. Відома трирівнева композиція картини у яскравих червоно-жовтих тонах одразу привернула увагу Віки. Десь вона вже її бачила: апостоли, які благоговійно дивилися на Діву Марію, що підіймалася на хмарі в центрі картини. І сам Тиціан, зображений у лівому нижньому кутку. Віка дуже добре пам’ятала всі деталі картини. Богородиця, завжди зображувана в дуже стримуваних тонах, тут була в червоній сукні з синьою накидкою, в оточенні янголяток. І їхні крильця, здається, тріпотіли, розвівалися, як і всі тканини на полотні… Дівчинка стояла просто перед Вікою, дивлячись їй у вічі, пронизуючи наскрізь своїм відкритим і глибоким, небесним поглядом.
– Ось,