LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що вела у квітник. Там росли мальви, чорнобривці та ромашки. Було видко підрізані два кущі бурячкових півоній (старого французького сорту – про себе зауважила Віка), осібно стирчали домашні синенькі черевички. Уздовж сітки стелилися руді нагідки. Одне слово, невибагливий сільський набір квітів, утім дуже милий і близький спогадам самої Вікторії. Їй аж запахло дитинством і Жовквою. «Цікаво, що то за місцевість?» – подумала Віка, однак, проглянувши всі підписи під світлинами, не знайшла про це жодної помітки.

      Перед хатою росла висока й розлога груша, рясно вкрита невеличкими зав’язями майбутніх плодів. Подвір’я застеляла густа трава. Згорблений дідусь із бабусею в жовтій хустині сиділи поруч на призьбі, до них притулився їхній син, Сергіїв батько. А його мама, мабуть, їх і знимкувала. Погода стояла сонячна, тож фото вийшло занадто світлим, аби розгледіти дрібніші деталі.

      Наступна фотокартка була портретною. На ній мати Сергія тримала його за ручку, а він, у підколінниках і смугастих шортиках, у такому ж картузику, стояв на недолугій порожній полиці для книжок. Тлом слугувала вицвіла брудно-блакитна тканина, що звисала зі стелі. Віка також мала в колекції схожу родинну знимку, щоправда, у часи її дитинства вже не підставляли тих поличок – для того в студіях існували спеціальні стільці. Маленький Сергій, з рожевими пухкенькими щічками й спантеличеним поглядом, з білими кучерями, викликав у Віки замилування й усмішку. Мати ж мала на диво серйозний і зосереджений вигляд, наче це була не родинна зйомка, а фото на паспорт. Строгий одяг – білий верх, чорний низ. Лаковані чорні туфлі із квадратно-округлим носком і широким каблуком. І жодних аксесуарів, навіть разка намиста. Лише тоненький ремінець із годинником на правій руці. О! Таки так, удався в матір, яка, судячи з усього, також була шульгою.

      У самої Віки таких фоточок – дві шафи й ціла торба. Кращі також повставляла у фотоальбоми. А більшість пилюжилася на стриху[8] в Жовкві. Якось улітку із сестрою шукали там нижню частину від старого бабусиного креденса[9], куди Улянка задумала складати насіння та цибулини тюльпанів, і випадково натрапили на коробку з їхніми дитячими знимками. Село, Свиня-ріка довкруж замку й дітлахи в ній. Нікого не лякало те, що в річку виливають помиї з усіх розташованих уздовж хат. Та злив у ті часи був суто органічний, і те не залишало масних кольорових плям на поверхні води: мальки плавали й жабки плодились у тому потічку все одно. Тоненькі кладочки через нього не завжди могли вмістити одночасно двох малюків, які так і пхалися один поперед одного, аби першим перетнути воду. Тож коли хтось необачно плюхався донизу, то найчастіше видряпувався на крутий берег з однією, а то й двома п’явками на ногах. Ох, і крику тоді було та вереску! Але однаково й далі тіснилися на кладочці. Такий собі екстрим. І оті фото, де вони рядком сидять на кладочці, а внизу тече річечка, по краях укрита незабудками та калюжницями, приємно розігріли спогади в душі й розлилися сонцем у

Скачать книгу