LITMIR.BIZ

Скачать книгу

якщо станеться інакше. Та й сюди – все-таки образи висять, людей багато, я диякона бачив, – мо’, й не сунеться сюди нечиста. І їхати з такими ворогами краще вдень. Тим більше що тобі ж до Батурина?

      – До домовини! – визвірилася Мар’яна. – Я ж гадала, не здогадається катиця,[40] куди я їду. Аякже! Тепер мені до Батурина зась, усе, що мала, – пропало. Так що з тобою їду. Старий благословив, а тобі наказав передати, що старого Ісу він знав і що той і вполовину не був такий, як моя бабця. Отже, я теж сильніша за тебе.

      У Мусія майнула думка, що бабця була сама по собі, а онука сама по собі. Проте два потворники[41] дійсно кращі за одного. Але… Він згадав, що вона й бровою не повела, коли загинув закоханий у неї козак, більше того, за кілька годин віддалася іншому. Та й зараз якусь фальш він усе ж відчув.

      – Може, ще й сказав, для чого я їду?

      Жінка зашарілася, але відповіла правду:

      – Ні, заборонив навіть питати. Не твоя, сказав, справа.

      Вочевидь дійшовши висновку, що Мусій потребує додаткового заохочення, вона взяла образ у кутку (господар чи то багатий, чи то дуже богобоязкий) і рішуче повернула його обличчям до стінки.

      – …Не спиш?

      – Боюся спати. Не хочу бути уві сні вбитим. Так що поспи трохи перша, а потім я, і так воно хай і далі буде.

      Поспали…

* * *

      Неприємності почалися вранці на стайні, де Ільченко з Мар’яною сідлали коня й мула.

      Присутність когось іншого він відчув потилицею й, озирнувшись, побачив двох козаків, що вчора лаяли старшину. І відчув бажання закусити, бо хлопці або похмелитися встигли, або всю ніч пиячили.

      – О! Курва попалася! Пішла з нами!

      Мусій, ще сподіваючись уникнути бійки, рявкнув:

      – У мене наказ!

      – Про курв?

      І, не даючи сердюкові щось пояснити, кремезний козарлюга зацідив Ільченкові в обличчя так, що той упав, а перед очима замерехтіли зірки.

      Кремезний розвернувся і схопив Мар’яну, у чому й помилився, хоча досі після його удару ніхто не вставав раніше аніж за кілька хвилин; проте Пройдисвіта, коли він був рабом, ще й не так били, так що раптом, перш ніж богуславці помітили, він підскочив, неначе кішка, і вже тримав у лівиці турецького пістоля, вихопленого з кобури при сідлі мула.

      Як уже сказано, пістоль був дуже довгоствольний, до того ж, як на значній частині турецької зброї, десь за півпальця до кінця ствола на ньому було досить велике потовщення у вигляді зміїної голови, з пащеки якої виходить дуло.

      Тож коли ця зміїна голова вдарила кремезного по голові, на додачу правий кулак врізався йому ж у потилицю, а другий козак отримав копняка в черево, сердюк ще й палаша вихопив:

      – Порубаю й постріляю! – Для наочності Мусій клацнув курком пістоля.

      Насправді Ільченко не бажав ані стріляти, ані рубатися, і хоча йому дійсно нічого б за це не було, проте виконання наказу зірвалося б.

      Менший з козаків ухопив кремезного, що стогнав від болю, за здорову руку й поволік, – мабуть, від копняка протверезів.

      …Мусій не звернув

Скачать книгу