LITMIR.BIZ

Скачать книгу

применшити їхню кількість. Такі листи, до речі, вкрай безглузді, мали одну добру рису: вони заперечували правдиві донесення, і тому подобалися монархові. Недарма ще до повернення Фабріціо в Гріанту камергерський мундир[54] маркіза прикрасила п'ята зірка вищого австрійського ордена. Правда, він, на свій превеликий жаль, не насмілювався вбиратися в мундир поза стінами кабінету, але ніколи не дозволяв собі диктувати депеші інакше, як у цьому гаптованому золотом парадному костюмі і при всіх орденах. Інший одяг означав би недостатню пошану до монарха.

      Мати була зачарована вродою свого меншого сина. Проте вона зберегла звичку писати кілька разів на рік генералові графові д'А ***, як звали тепер колишнього лейтенанта Робера, а брехати тим, кого вона кохала, маркіза не вміла. Добре перевіривши сина, вона вжахнулася з його неуцтва.

      «Якщо навіть мені, хоча я нічогісінько не знаю, він здається неосвіченим, то Робер, людина така вчена, вважав би, що він зовсім невіглас, а сьогодні годі зробити кар'єру без особистих заслуг», – думала вона.

      Не менше її вразила і ще одна особливість Фабріціо: він дуже дбав про всі догмати віри, прищеплені йому єзуїтами. Маркіза й сама була вельми побожна, проте фанатична святобливість хлопця налякала її. «Якщо маркізові стане розуму скористатися цим засобом впливу, він відніме в мене синову любов». Вона вилила чимало сліз, і її палка прив'язаність до Фабріціо зросла ще більше.

      Життя в замку, де снувало тридцять-сорок служників, було страшенно нудне. Отож Фабріціо цілі дні пропадав на полюванні або катався в човні на озері. Незабаром він зійшовся з візниками і стаєнними, всі вони були завзятими прихильниками французів і відверто кепкували з набожних лакеїв, що несли службу при особі маркіза чи його старшого сина. Головною темою глузування з цих поважних лакеїв був їхній звичай пудрити волосся на зразок своїх панів.

      Розділ другий

      Як Веспер[55] обрій нам пітьмою пригаса,

      Дивлюсь я з гадкою про завтра в небеса:

      Там пише Бог розбірливо доволі

      Усіх створінь майбутні судьби-долі.

      Іноді, зглянувшись на нас, на сіромах,

      Береться він згори показувать нам шлях.

      Світила в небесах – то знаки променясті

      Про те, які нас ждуть утіхи і напасті;

      Та людям, простим смертним, не дано

      Читати це його вогненне письмено.[56]

Ронсар

      Маркіз відчував люту ненависть до освіти. «Ідеї, тільки ідеї, – казав він, – занапастили Італію». Він не уявляв, як погодити цей священний жах перед наукою з обов'язковою потребою вдосконалювати освіту Фабріціо, так блискуче почату в єзуїтській колегії. Він вважав, що найбезпечніше доручити доброму абатові Бланесу, священикові гріантської церкви, далі навчати сина латинської мови. Але для цього треба було, щоб панотець сам її знав, а він ставився до неї зневажливо, і його знання латини обмежувалося

Скачать книгу